Дивна планета і дивні на ній люди.

Підвладні часу, та не хочуть цього знати.

У них є спосіб заявити свій протест.

Роблять картини, як наприклад ця:

Нічого особливого на перший погляд.

Видно вода.

Видно один із берегів.

Видно як важко човен пливе супроти течії.

Видно міст над водою і видно на мосту людей.

Видно що люди прискорили ходу,

Бо зараз з темних хмар

Вперіщив різко дощ.

Вся справа в тім, що далі нема нічого.

Хмара не змінює ні кольору, ні форми.

Не припускає й не вщухає дощ.

Човен пливе без руху.

Люди на мосту біжать

на тому ж місці, що й перед цим.

Тут складно втриматися від коментаря:

Картина не така й невинна.

Тут зупинився час.

З його правами більше не рахуються.

У нього забрали право впливати на події.

Він знехтуваний і зневажений.

Об справу рук бунтівника

якогось Хірошіґе Утаґави,

(істоту, яка між іншим

давно, як і належить, минула),

спіткнувся час і впав.

Можливо це тільки безглуздий жарт,

витівка в масштабі всього кількох галактик,

одначе про всяк випадок

додамо, наступне:

вважають хорошим тоном

картину оцінювати високо,

захоплюватись нею і хвилюватись поколіннями.

Є такі, яким цього замало.

Ці навіть чують шум дощу,

на спинах і на шиях відчувають холод крапель,

дивлячись на міст і на людей,

мов бачать там себе,

так само біжать, ніколи не прибігаючи

по нескінченній дорозі вічно до відбуття

і вірячи в своїй зухвалості,

що це є дійсність.

Утаґава Хірошіґе (1797 - 12/10/1858) японський художник, який малював у стилі цкійо-е. На "картинах плаваючого світу" з еротичними та попкультурними сюжетами, зображувалися вродливі жінки, актори кабукі, сцени з історії і народних казок. Хірошіге взявся за пейзажі і подорожі, що відповідало росту популярності туризму в Японії.. Останній з великих майстрів кольорової гравюри, він залишив більше 5 000 гравюр, серед них 36 видів Фудзі, сто видів Едо, 53 види станції Токайдо, 69 видів станції Кісокайдо. Гравюри зробили його відомим не тільки в Японії. Види станції Токайдо і 100 видів Едо справили сильне враження на імпресіоністів.  Його копіювали Ван Гог, Гоген, Моне.

Сто знаменитих видів Едо (Токіо) зберігаються в США у Бруклінському музеї. 

100 знаменитих видів Едо

Утаґава Хірошіґе "Раптова злива над мостом Шін-Охаші і Атаке", № 58 зі ста відомих краєвидів Едо, 1857, Музей Брукліна

Utagawa Hiroshige "Sudden Shower Over Shin-Ohashi Bridge and Atake (Ohashi Atake no Yudachi)", No. 58 from One Hundred Famous Views of Edo, 1857, Brooklyn Museum

Міст Охаші з'єдував береги річки Сумідагава, яка протікає через Едо. Його збудували неподалік від мосту Регокубаші у 1693 році за наказом сегуна Токугава Цунаєсі. Він зв'язав центр Едо з районом Фукагава. Давня назва Рекогубаші - Охаші, тому новий міст назвали Шін-Огаші - Новий Огаші. 

Дальній берег, до якого причалювали кораблі воєнного уряду бакуфу називали Атаке, за назвою великого воєнного весельного корабля "Атаке-маре", збудованого наприкінці XVII ст. Дощ над мостом (юдаті - вечірнє явище), літній вечірній дощ, його приносив на землю бог грому Райдзин. В кінці дня сильний вітер наганяв чорні хмари. Дощ лив великими краплями і швидко закінчувався.

Міст Охаші прослужив майже два століття, доки його не замінили в 1885 році. Він пережив землетрус 1855 року та викликані ним пожеж. Ці катастрофи знищили багато будівель, які потім були відновлені. Деякі з них зобразив Хірошіґе на аркушах серії "Сто знаменитих видів Едо". За однією з версій, його метою було привернути увагу громадян до їх відновлення.

Раптові літні зливи стали загальним сюжетним зображенням у принтах цкійо-е. Такі, як ця, Хірошіґе називав «білими» - можливо, через те, що завіса дощу  настільки густа, що здавалася міцною, непроникною, майже відчутною. Щоб передати його, майстер використовував складне різьблення на дерев'яній дошці з багатьох тонких пересічних ліній.

Хірошіґе застосовував тут ще одну складну у виконанні техніку різьблення бокаші, що означає градієнт, тобто плавний перехід кольорів. Цю особливість майже повністю ігнорував Ван Гог в своїй інтерпретації, оскільки вона не вписувалася в його стиль малювання окремими, чіткими штрихами.

Важка хмара, з якої ллються потоки води, люди, які спішать сховатися від дощу, - все це створює відчуття руху. Хоча техніка укійо-е далека від реалізму і часом більше нагадує мультиплікаційні образи, образ літньої зливи, створений Хірошіґе, дуже виразний.  Він умів настільки майстерно передавати різні стани природи, що здобув титул "художник дощу, снігу й туману".

Вінсент ван Гог "Міст в дощ (надихнув Хірошіґе)", листопад 1887, полотно, олія, 73.3×53.8 см, Музей Ван Гога, Амстердам

Vincent van Gogh "Bridge in the rain (inspired by Hiroshige)" , November 1887, painting, oil, 73.3×53.8 cm, Van Gogh Museum, Amsterdam

Ludzie na moście

Dziwna planeta i dziwni na niej ludzie.
Ulegają czasowi, ale nie chcą go uznać.
Mają sposoby, żeby swój sprzeciw wyrazić.
Robią obrazki jak na przykład ten:

Nic szczególnego na pierwszy rzut oka.
Widać wodę.
Widać jeden z jej brzegów.
Widać czółno mozolnie płynące pod prąd.
Widać nad wodą most i widać ludzi na moście.
Ludzie wyraźnie przyśpieszają kroku,
bo właśnie z ciemnej chmury
zaczął deszcz ostro zacinać.

Cała rzecz w tym, że nic nie dzieje się dalej.
Chmura nie zmienia barwy ani kształtu.
Deszcz ani się nie wzmaga, ani nie ustaje.
Czółno płynie bez ruchu.
Ludzie na moście biegną
ściśle tam, co przed chwilą.

Trudno tu obejść się bez komentarza:
To nie jest wcale obrazek niewinny.
Zatrzymano tu czas.
Przestano liczyć się z prawami jego.
Pozbawiono go wpływu na rozwój wypadków.
Zlekceważono go i znieważono.

Za sprawą buntownika
jakiegoś Hiroshige Utagawy,
(istoty, która zresztą
dawno i jak należy minęła),
czas potknął się i upadł.

Może to tylko psota bez znaczenia,
wybryk na skalę paru zaledwie galaktyk,
na wszelki jednak wypadek
dodajmy, co następuje:

Bywa tu w dobrym tonie
wysoko sobie cenić ten obrazek,
zachwycać się nim i wzruszać od pokoleń.

Są tacy, którym i to nie wystarcza.
Słyszą nawet szum deszczu,
czują chłód kropel na karkach i plecach,
patrzą na most i ludzi,
jakby widzieli tam siebie,
w tym samym biegu nigdy nie dobiegającym
drogą bez końca, wiecznie do odbycia
i wierzą w swoim zuchwalstwie,
że tak jest rzeczywiście.