Коханий, хоч ніч позаду,

Я мрію про неї весь день,

Щось привело нас в кімнату

Довгу, наче печера,

Високу, наче вокзал.

Притиснувшись у пітьмі,

Ми на ліжку лежали,

В одному з дальніх кутків.

Наш шепіт урвав годинник,

Ваш поцілунок втішив.

Все, що ви проробили,

Спільного з тими не мало,

Хто зиркав злими очима.

Сиділи на ліжках пари,

Обійнявшись за шиї,

Байдужі й нудно негарні.

О ці хробаки провини

Чи пагубної журби

Мене як жертву поглинуть,

За ту безсоромність, коли

Робили ви те, що хотілось,

Й зізнались про іншу любов;

Я це пережив покірно

І через силу пішов

Dear, though the night is gone

Dear, though the night is gone, 
Its dream still haunts today, 
That brought us to a room 
Cavernous, lofty as 
A railway terminus, 
And crowded in that gloom 
Were beds, and we in one 
In a far corner lay. 

Our whisper woke no clocks, 
We kissed and I was glad 
At everything you did, 
Indifferent to those 
Who sat with hostile eyes 
In pairs on every bed, 
Arms round each other's neck, 
Inert and vaguely sad. 

O but what worm of guilt 
Or what malignant doubt 
Am I the victim of, 
That you then, unabashed, 
Did what I never wished, 
Confessed another love; 
And I, submissive, felt 
Unwanted and went out