Твою пісню дзвінкоголосу у білій арктичній пустелі я прийму як урок
від самотньої пташки, бо й мені, ніби гостя, зустрічати пронизливий вітер,
невідступний тріскучий мороз - завмираючий пульс, і згасаючий розум.
Цей полон крижаний, мою старість (о стужа, суворая стужа!),
Це волосся в снігу, ці ослаблені руки і ноги холодні.
Я візьму твою віру бадьору, о пташко, і буду ій вірний;
Заспіваю не тільки про літо і південь, про юнацьке захоплення теплими хвилями моря -
Нерухомий, затертий в льодах, мов корабель, я роками принесеним хмарам грозовим
Свою пісню із радістю в серці співаю
|