Трава пахуча із моїх грудей,

Збираю твоє листя, пишу, щоб потім краще розібратись,

З могили листя, листя з тіла зросте понаді мною, понад смертю,

Нетлінні корені, потужне листя, о взимку не повинно замерзнути

              твоє тендітне листя,

Воно щороку після відпочинку розквітає,

              його знаходимо ми знову;

O я не знаю, чи багато прийдуть, аби його знайти,

вдихати пахощі тонкі, але я думаю, їх мало;

О листя витончене! О цвіт моєї крові! Дозволь, я розповім тобі

про серця власного дороги, які шукав в тобі,

О я не знаю, яким себе ти бачиш, ти нещасливе,

Ти часто більш гірке, ніж можна стерпіти, ти жалило мене й палило,

І все ж для мене ти прекрасне, ти паморочиш барвами коріння,

                   ти заставляєш думати про смерть,

І все ж для тебе смерть прекрасна, (насправді, що прекрасніше від смерті і любові?)

О я гадаю, що не для живих я тут виспівую мої пісні кохання,

О я гадаю, що для мертвих,

для упокоєних, рости повинен так урочисто, підноситися в атмосферу закоханості,

Смерть чи життя, для мене неважливо, моя душа не може вибирати,

(Не впевнений, але вітають душі смерть у більшості коханців)

Воістину, о смерть, я думаю, насправді ти вже примітила це листя,

Я бачу, яке солодке і потужне листя зросло з моїх грудей!

Весна у ньому серце заховала!

Сама від себе серед листя боязкого з твого рожевого коріння.

Ти не ховайся так сором’язливо, трава з моїх грудей!

Ходімо, я повинен розкрити свою широку душу, я досить довго

                       її таїв і гамував;

Химерні символічні пагони, я залишаю вас, мені ви не згодилися,

Я говоритиму про те, що слід сказати без підказки,

Я повідомлю лиш собі і друзям, що більш не відгукнусь на їхні заклики,

Я викличу безсмертний відгомін по Штатах,

Я покажу зразок незмінної любові, проїхавши по Штатах,

Через мене промовляться слова, що зроблять радісною смерть,

Дай мені відтінки твої, о смерть, я можу бути їм співзвучним,

Віддай мені себе, щоб бачив я, що ти мені належиш над усе,

                   і нерозривно сплетені в тобі любов і смерть

Також тобі я більше не дозволю завадити мені у тому, що зву життям,

Зараз мені відомо, що ти задумана як головне,

В тобі, як виправдання, приховане життя в його мінливих формах, і що воно

                  здебільшого для тебе,

Що за його межею є реальна дійсність,

Що за покривом матерії вичікуєш терпляче, не має значення, як довго,

Що ти в один прекрасний день, можливо, все візьмеш під свій контроль,

Що ти, можливо, своїм приходом, порушиш це іілюзійне шоу,

Не виключено, що воно для всіх триватиме не надто довго,

Але ти будеш тривати дуже довго.

Scented Herbage of My Breast

Scented herbage of my breast,

Leaves from you I glean, I write, to be perused best afterwards,

Tomb-leaves, body-leaves growing up above me above death,

Perennial roots, tall leaves, O the winter shall not freeze you

delicate leaves,

Every year shall you bloom again, out from where you retired

you shall emerge again;

O I do not know whether many passing by will discover you or inhale

your faint odor, but I believe a few will;

O slender leaves! O blossoms of my blood! I permit you to tell in

your own way of the heart that is under you,

O I do not know what you mean there underneath yourselves, you are

not happiness,

You are often more bitter than I can bear, you burn and sting me,

Yet you are beautiful to me you faint tinged roots, you make me

think of death,

Death is beautiful from you, (what indeed is finally beautiful

except death and love?)

O I think it is not for life I am chanting here my chant of lovers,

I think it must be for death,

For how calm, how solemn it grows to ascend to the atmosphere of lovers,

Death or life I am then indifferent, my soul declines to prefer,

(I am not sure but the high soul of lovers welcomes death most,)

Indeed O death, I think now these leaves mean precisely the same as

you mean,

Grow up taller sweet leaves that I may see! grow up out of my breast!

Spring away from the conceal'd heart there!

Do not fold yourself so in your pink-tinged roots timid leaves!

Do not remain down there so ashamed, herbage of my breast!

Come I am determin'd to unbare this broad breast of mine, I have

long enough stifled and choked;

Emblematic and capricious blades I leave you, now you serve me not,

I will say what I have to say by itself,

I will sound myself and comrades only, I will never again utter a

call only their call,

I will raise with it immortal reverberations through the States,

I will give an example to lovers to take permanent shape and will

through the States,

Through me shall the words be said to make death exhilarating,

Give me your tone therefore O death, that I may accord with it,

Give me yourself, for I see that you belong to me now above all, and

are folded inseparably together, you love and death are,

Nor will I allow you to balk me any more with what I was calling life,

For now it is convey'd to me that you are the purports essential,

That you hide in these shifting forms of life, for reasons, and that

they are mainly for you,

That you beyond them come forth to remain, the real reality,

That behind the mask of materials you patiently wait, no matter how long,

That you will one day perhaps take control of all,

That you will perhaps dissipate this entire show of appearance,

That may-be you are what it is all for, but it does not last so very long,

But you will last very long.