Сльози! сльози! сльози!

Уночі, усамітнившись, сльози;

На безлюдному березі капають, капають, їх поглинає пісок;

Сльози - зорі не сяють - все темне й пустинне;

Очі мокрі від сліз у людини з закритим обличчям:

- О, хто ця примара? - ця фігура в пітьмі, у сльозах?

Хто ця груда безформна, що зігнулася, скорчилась тут на піску?

Сліз потоки - навзрид - страждаючи, захлинаючись диким криком;

О буря, народилась, зросла і шалено вздовж берега мчить;

О гнітюча і дика ця буря вночі, цей вихор! О порив і безвихідь!

О примара, статечна й порядна удень, зі спокійним обличчям й розміреним кроком;

Але пізно вночі, як ти мчиш безоглядно - O цей вивільнений океан,

Зі сліз! сліз! сліз!

Tears

TEARS! tears! tears!
In the night, in solitude, tears;
On the white shore dripping, dripping, suck'd in by the sand;
Tears-not a star shining-all dark and desolate;
Moist tears from the eyes of a muffled head:
-O who is that ghost?-that form in the dark, with tears?
What shapeless lump is that, bent, crouch'd there on the sand?
Streaming tears-sobbing tears-throes, choked with wild cries;
O storm, embodied, rising, careering, with swift steps along the beach;
O wild and dismal night storm, with wind! O belching and desperate!
O shade, so sedate and decorous by day, with calm countenance and regulated pace;
But away, at night, as you fly, none looking-O then the unloosen'd ocean,
Of tears! tears! tears!