Тут ніколи не було важливіших митей творення, ніж зараз,

Ні важливішої молодості чи старості, ніж зараз,

І ніколи не буде більшої досконалості, ніж зараз,

Ні важливішого раю чи пекла, ніж зараз.

                                       Уолт Уітмен "Пісня про себе. 3"

Уолту Уітмену 200 років!!!  Дві думки: перша - як важко дається усвідомлення своєї іншості; друга - як складно все життя відстоювати своє право, право іншого бути не таким, як всі. Чи не звідси його незмінно дружня рука і слова підтримки? 

Кого в своїй душі поставлю на найвищому п'єдесталі поряд з ним? Мабуть, Пітера Брейгеля Старшого (Мужицького). В обох немає ні ідеалізованих людей, ні фантазійних картин. Обоє ходили між людей, вдивлялися, запам'ятовували, переповідали побачене й почуте: один - пензлем, інший - словом. Але ж наскільки переконливий залишений нам тогочасний світ! Вдивляюся в деталі, вчитуюся, порівнюю. Швидко змінюється світ, а людина в ньому завмерла поза і над часом, як комаха в бурштині. Наскільки ускладнився світогляд, які вигадливі абстракції створив розум, як розширився діапазон відчуттів... Людина сьогоднішня вважає себе досконалішою, ніж учорашня. Але чи це так? Якщо відкинути пихате уявлення про свою прогресуючу вищість і звернутися до деталей буття, вражає мінливість предметного світу і незмінність людської суті. 

Місяць травень - це місяць Уолта Уїтмена, це час, коли починається буйство життя, межі буття розширюються і  світ кличе - пора! Геть остогидле, усталене, буденне! Настав час змін! Чи багато з нас здатні відгукнутися на ці заклики, розірвати звичну повторюваність дій дня і ночі, хоча б на якийсь час відмовитися від зручностей, випробувати себе на життєздатність і повернутися переможцем, трішки більше людиною-творцем, ніж імітацією людини. Образом і подобою... до наступної весни. 

Є людина-намір і є людина-дія. Рядки Уїтмена здаються поетично недосконалими, але вони переповнені реалізованими намірами, дією, вони хвилюють уяву. Скільки перекладачів не втрималися перед спокусою вдосконалити Уїтмена, проговорити те ж саме мелодійніше, натхненніше, красивіше. Не треба! Він інший. Уїтмен, навіть коли летить "мов корабель над водами", залишається на невигаданій землі. Його рядки надихають творити з його матеріалу нові образи. Давайте здолаємо спокусу і пройдемо слід у слід за ним в травень. 

З днем народження, Друг!

Щебетання про пору бузку

Щебечіть мені зараз про радісну пору бузку,

У природи, заради природи, підбирайте, о мову й вуста, сувеніри наближення літа;

Підбирайте щасливі прикмети - (діти так камінці підбирають чи нанизують мушлі);

Починаючи з квітня і травня, жаби квачуть в ставках, еластичне повітря,

Бджіл, комах, горобців незатійлива пісня,

Синя птиця і ластівка жвава, не забудеться блиск їхніх крил золотих в вишині,

Тиха сонячна мла, дим сланкий і туман,

Мерехтіння води, у ній риба - небесна блакить,

Все це радісне й сяюче, ринуть струмки;

Гай кленовий, студені дні лютого ніби зроблені з цукру,

Там стрибає снігур, бурогрудий і сяючоокий,

То видзвонює чисту мелодію вранці і знову надвечір,

То розтане між яблунь в саду, в'є гніздо для своєї подруги,

Тане сніг березневий, верба посилає вперед свої жовто-зелені ростки,

Наступає весняна пора! Наближається літо! й що з ними і в них?

Ти, душа, невгамовна - нестримна сам не знаю чому;

Ходімо! нумо більше не гайся - нумо вгору і вдаль!

О якби полетіти як птах!

О відірватись - вперед попливти наче на кораблі!

Душа,полетіти з тобою, у всьому, над всім, кораблем над водою!

Підбирати ці барви, прелюдії - це синє небо, цю траву, ці ранкові краплини роси;

Аромати бузку, темну зелень, його серцевидні листки,

Невеличкий блідий ніжний цвіт лісової фіалки невинністю звуть,

Вона приклад і вигляд не тільки для себе, а й оточенню,

Прикрашати улюблений кущ - співаючи з птицями,

Щебетання про радісну пору бузку повертає у спогади.

Уітмен редагував вірш для видання "Поїздка в Індіїю (1871), для нью-йоркської Daily Grahpic (12 травня 1873), для включення розділу "Поїздка в Індію" у "Листя трави" (1872). Тут  остаточна редакція для «Листя трави» (1881—82).  

WARBLE FOR LILAC-TIME

WARBLE me now for joy of lilac-time, (returning in reminiscence,)
Sort me O tongue and lips for Nature's sake, souvenirs of earliest summer,
Gather the welcome signs, (as children with pebbles or stringing shells,)
Put in April and May, the hylas croaking in the ponds, the elastic air,
Bees, butterflies, the sparrow with its simple notes,

Blue-bird and darting swallow, nor forget the high-hole flashing his golden wings,
The tranquil sunny haze, the clinging smoke, the vapor,
Shimmer of waters with fish in them, the cerulean above,
All that is jocund and sparkling, the brooks running,
The maple woods, the crisp February days and the sugar-making,
The robin where he hops, bright-eyed, brown-breasted,
With musical clear call at sunrise, and again at sunset,
Or flitting among the trees of the apple-orchard, building the nest of his mate,
The melted snow of March, the willow sending forth its yellow-green sprouts,
For spring-time is here! the summer is here! and what is this in it and from it?
Thou, soul, unloosen'd—the restlessness after I know not what;
Come, let us lag here no longer, let us be up and away!
O if one could but fly like a bird!
O to escape, to sail forth as in a ship!
To glide with thee O soul, o'er all, in all, as a ship o'er the waters;
Gathering these hints, the preludes, the blue sky, the grass, the morning drops of dew,
The lilac-scent, the bushes with dark green heart-shaped leaves,
Wood-violets, the little delicate pale blossoms called innocence,
Samples and sorts not for themselves alone, but for their atmosphere,
To grace the bush I love—to sing with the birds,
A warble for joy of lilac-time, returning in reminiscence.

Далі початкова версія. Курсивом виділено прибране в остаточній редакції

Щебетання про пору бузку

Щебечіть мені зараз про радісну пору бузку,

У природи збирайте, о мову й вуста, ради природи, [ради щастя життя - ради смерті, яка як життя],

Сувеніри наближення літа - [перші ягоди, яйця пташині];

Відбирайте щасливі прикмети - (діти так камінці відбирають чи нанизують мушлі);

Починаючи з квітня і травня, жаби квачуть в ставках, еластичне повітря,

Бджіл, комах, горобців незатійливий спів,

Синя птиця і ластівка жвава, не забудеться блиск їхніх крил золотих в вишині ,

Тиха сонячна мла, дим сланкий і туман,

[Граціозні натхненні комахи, їх дзижчання ефірними крилами,]

Мерехтіння води, у ній риба - небесна блакить,

Все це радісне й сяюче, ринуть струмки;

Гай кленовий, студені дні лютого, наче зроблені з цукру,

Там скаче снігур, бурогрудий і сяючоокий,

То видзвонює чисту мелодію вранці і знову надвечір,

То розтане між яблунь в саду, в'є гніздо для своєї подруги,

Тане сніг березневий, верба посилає вперед свої жовто-зелені ростки,

Наступає весняна пора! Наближається літо! й що з ними і в них?

Ти, душа, невгамовна - нестримна сам не знаю чому;

Ходімо! давай більше не гаятися - давай вгору і вдаль!

[О в інший світ! О якби вміти летіти як птах!]

О вирватись - пливти вперед немов на кораблі!

Душа, з тобою полетіти, над всім, у всьому, мов над водою корабель!

Збираючи ці відтінки, прелюдії - це синє небо, цю траву, ось ці краплини ранкової роси;

[(З новою піснею - я кожної весни тепер співатиму нові пісні,

Але ніколи більше не забуду, ці дні зворушливі, ось ці хорали Смерті, як і Життя також;)]

Цей аромат бузку, цю темну зелень, серцевидне листя,

Фіалки лісові, дрібний блідий тендітний цвіт зовуть невинністю,

Приклад і вигляд не лише для себе, а й для оточення,

[Гармонувати, проймати ними, звіряти з ними,

Міста і показне життя, і всю його удаваність і дійства,

Віднині розум мій, всі його роздуми - мої речитативи,

Мій край, мій час, мій рід, згодяться для пісень хоч раз,

(Проростки, символи як смерті так і життя,)]

Прикрасити цей любий мені кущ - співати з птицями,

Щебетання про радісну пору бузку.

WARBLE FOR LILAC-TIME

WARBLE me now for joy of lilac-time, (returning in reminiscence,)

Sort me O tongue and lips for Nature's sake, souvenirs of earliest summer,

Gather the welcome signs, (as children with pebbles or stringing shells,)

Put in April and May, the hylas croaking in the ponds, the elastic air,

Bees, butterflies, the sparrow with its simple notes,

Blue-bird and darting swallow, nor forget the high-hole flashing his golden wings,

The tranquil sunny haze, the clinging smoke, the vapor,

Shimmer of waters with fish in them, the cerulean above,

All that is jocund and sparkling, the brooks running,

The maple woods, the crisp February days and the sugar-making,

The robin where he hops, bright-eyed, brown-breasted,

With musical clear call at sunrise, and again at sunset,

Or flitting among the trees of the apple-orchard, building the nest of his mate,

The melted snow of March, the willow sending forth its yellowgreen sprouts,

For spring-time is here! the summer is here! and what is this in it and from it?

Thou, soul, unloosen'd—the restlessness after I know not what;

Come, let us lag here no longer, let us be up and away!

O if one could but fly like a bird!

O to escape, to sail forth as in a ship!

To glide with thee O soul, o'er all, in all, as a ship o'er the waters;

Gathering these hints, the preludes, the blue sky, the grass, the morning drops of dew,

The lilac-scent, the bushes with dark green heart-shaped leaves,

Wood-violets, the little delicate pale blossoms called innocence,

Samples and sorts not for themselves alone, but for their atmosphere,

To grace the bush I love—to sing with the birds,

A warble for joy of lilac-time, returning in reminiscence.