Приплив закінчується і згасає день,

Морською прохолодою повіяло на берег, запахло осокою й сіллю,

Багато ледь чутних звуків доноситься з потоків,

Багато стриманих зізнань - багато схлипувань і шепотіння слів,

Немов промовці дальні чи невидимі.

Як вони прибувають і зникають! як буркотять!

Поети невідомі - величніші за інших творці злеліяних загиблих задумів,

Кохання невзаємного - хор споконвічної печалі - останній крик надії,

Якогось самогубця відчайдушний крик, геть віддаляється у нескінченність

         й ніколи не вернеться знову.

І далі до забуття!

Давай, давай, роби свою роботу, погребальний, відступаючий приплив!

У всі твої часи, безжалісний розлив!

Last of Ebb, and Daylight Waning

Last of ebb, and daylight waning,

  Scented sea-cool landward making, smells of sedge and salt incoming,

  With many a half-caught voice sent up from the eddies,

  Many a muffled confession—many a sob and whisper'd word,

  As of speakers far or hid.

  How they sweep down and out! how they mutter!

  Poets unnamed—artists greatest of any, with cherish'd lost designs,

  Love's unresponse—a chorus of age's complaints—hope's last words,

  Some suicide's despairing cry, Away to the boundless waste, and

      never again return.

  On to oblivion then!

  On, on, and do your part, ye burying, ebbing tide!

  On for your time, ye furious debouche!