Реалізм – це моє, мої чудеса

Забирай всі без залишку – бери вільно – я беріг їх для себе – я віддаю тільки їх,

Я пропоную їх назавжди – я пропоную їх тобі

всюди, куди може ступити твоя нога, чи досягнуть твої очі.

Чому? Хто надає великого значення чудесам?

Що до мене, я не знаю нічого, крім чудес,

Якщо я прогулююся вулицями Манхеттена,

Чи дивлюся понад дахами будинків в небо,

Чи йду вбрід босоніж вздовж берега, прямо по краю води,

Чи стою під деревами в лісі,

Чи розмовляю вдень з коханим – чи сплю вночі в ліжку з коханим,

Чи вечеряю за столом з моєю матір’ю,

Чи розглядаю незнайомців, які їдуть навпроти мене в вагоні,

Чи спостерігаю за бджолами, які клопочуть біля вулика в літній полудень,

Чи за тим, як пасуться тварини на луці,

Чи за птахами – чи за чудовими метеликами в повітрі,

Чи за чудовим заходом сонця – чи за сяйвом зірок, таким тихим і ясним,

Чи за досконалим, вишуканим, тонким серпом молодого місяця навесні;

Чи коли я серед тих, хто мені найбільше подобається – механіків, моряків, фермерів,

Чи серед учених  - чи на вечірці – чи в опері,

Чи довго стою й спостерігаю за рухом машин,

Чи дивлюся на дитячі розваги,

Чи на гідних поваги досконалих старих чоловіків, чи на досконалих старих жінок,

Чи на недужих у лікарні, чи на поховання померлих,

На власні очі і на зображення під склом;

Вони, як і решта, кожен і всі разом, чудо для мене,

Всі разом – кожен окремо і на своєму місці.

Для мене чудо кожна мить світла і пітьми,

Чудо кожен кубічний дюйм простору,

Кожен квадратний ярд земної поверхні,

Кожен крок у натовпі;

Кожен паросток трави – контур, кінцівка, орган чоловіка і жінки і все, що стосується їх,

все це для мене невимовно досконалі чудеса.

Для мене море завжди чудо;

Риби, що плавають – скелі – рух хвиль – кораблі з людьми на них -

які незнані чудеса там?

Poem of Perfect Miracles.

REALISM is mine, my miracles,

Take all of the rest—take freely—I keep 
but my own—I give only of them,

I offer them without end—I offer them to you 
wherever your feet can carry you, or your eyes reach.

Why! who makes much of a miracle?

As to me, I know of nothing else but miracles,

Whether I walk the streets of Manhattan,

Or dart my sight over the roofs of houses toward the sky,

Or wade with naked feet along the beach, just in 
the edge of the water,

Or stand under trees in the woods,

Or talk by day with any one I love—or sleep in 
the bed at night with any one I love,

Or sit at the table at dinner with my mother,

Or look at strangers opposite me riding in the car,

Or watch honey-bees busy around the hive, of an 
August forenoon,

Or animals feeding in the fields,

Or birds—or the wonderfulness of insects in the air,

Or the wonderfulness of the sun-down—or of 
stars shining so quiet and bright,

Or the exquisite, delicate, thin curve of the new-moon in May,

Or whether I go among those I like best, and that 
like me best—mechanics, boatmen, farmers,

Or among the savans—or to the soiree—or to the opera,

Or stand a long while looking at the movements 
of machinery,

Or behold children at their sports,

Or the admirable sight of the perfect old man, or 
the perfect old woman,

Or the sick in hospitals, or the dead carried to burial,

Or my own eyes and figure in the glass,

These, with the rest, one and all, are to me miracles,

The whole referring—yet each distinct and in its place.

To me, every hour of the light and dark is a miracle,

Every inch of space is a miracle,

Every square yard of the surface of the earth is 
spread with the same,

Every cubic foot of the interior swarms with the same;

Every spear of grass—the frames, limbs, organs, 
of men and women, and all that concerns them,

All these to me are unspeakably perfect miracles.

To me the sea is a continual miracle,

The fishes that swim—the rocks—the motion 
of the waves—the ships, with men in them 
—what stranger miracles are there?