1

Пішки й безжурно я ступаю на відкриту дорогу,

Здоровий, вільний, переді мною світ,

Довга бура дорога веде туди, куди мені треба.

Віднині я не прошу щастя, я сам собі щастя,

Віднині я не нию, не зволікаю, не вимагаю нічого,

Покінчено з цими домашніми скаргами, бібліотеками, сварливими критиками,

Сильний і щасливий я крокую по відкритій дорозі.

Земля, її вистачає,

Я не хочу прихилити зорі,

Я знаю, їм добре там, де вони є,

Я знаю, їх вистачає тим, хто володіє ними.

Я до цих пір несу мою давню солодку ношу,

Я беру їх, чоловіків і жінок, я беру їх з собою, куди б не пішов,

Присягаюся, їх неможливо позбутися,

Я переповнений ними і переповнюю їх навзаєм.)

2

Ти, дорого,  якою я йду і дивлюся навкруг, я вірю, ти не все, що є тут,

Я вірю, що також тут багато невидимого.

Тут серйозний урок прийняття, чи прихильності, чи відторгнення,

Негр з його кучерявою куделею, негідник, невіглас, немічний, не відторгнуті;

Народження, суєта після візиту лікаря, плентається жебрак,

        спотикається пияк, весела гульба механіків,

Юний втікач, карета багатія, франт, таємна втеча закоханих,

Ранній торгівець, катафалк, перевезення меблів

      до міста, повернення з міста,

Вони виникають, я теж виникаю, будь-яка річ виникає, нічому не можна завадити,

Але нічого я не приймаю, але нічим я не можу дорожити.

3

Ти, повітря, яке дає мені подих, щоб говорити!

Ви, об'єкти, які сповіщають мені багатозначні смисли і надають їм форму!

Ти, світло, яке омиває мене і всі речі ласкавим рівним потоком!

Ви, прокладені дороги, в безладних вибоїнах на узбіччях!

Я вірю, що в вас є незриме буття, ви такі дорогі для мене.

Ви, вимощені плиткою тротуари міст! ви, міцні бордюри по краю!

Ви, вулиці! ви дошки і тумби пристаней! ви обшиті брусом

        борти! ви, далекі кораблі!

Ви, ряди будинків! ви, пронизані вікнами фасади! ви, дахи!

Ви, під'їзди та входи! ви, кам'яні та залізні огорожі!

Ви, вікна, чиї прозорі оболонки можуть так багато відкрити!

Ви, двері та східці до них! ви, арки!

Ви, сірі камені нескінченних тротуарів! ви, сходжені перехрестя!

Зі всього, що торкнулося вас, ви брали для себе,

         і, вірю,  зараз все це таємно даєте мені,

З живих і мертвих ви творили свої незворушні образи,

        і їхні душі можуть бути видимими і дружніми до мене.

4

Земля розкинулась справа і зліва.

Живі картини, кожна частина в її найкращому вигляді,

Музика спадає туди, де її чекають, і завмирає там, де вона небажана,

Життєрадісний гомін людних доріг, веселий бадьорий дух дороги.

О дорого, якою я рухаюсь, ти не скажеш мені, не залишай мене?

Ти не скажеш мені це небезпечно - якщо залишиш мене, ти заблукаєш?

Ти кажеш мені, я добре підготовлена, я добре втоптана і безвідмовна, тримайся мене.

О людна дорого,  відповідаю я, не боюся тебе залишити, але люблю тебе,

Ти проявляєш мене краще, ніж я можу проявити сам себе,

Ти будеш для мене важливішою, ніж мої вірші.

Я думаю, що всі героїчні вчинки задумані під відкритим небом, і всі вільні вірші теж,

Я думаю, що сам міг би тут зупинитися і творити дива,

Я думаю, що можу зустріти в дорозі кого полюблю, і когось,

    хто полюбить мене,

Я думаю, кого б я не зустрів, той повинен бути щасливим.

5

З цієї години я вирішую звільнитися від обмежень і вигаданих напрямків,

Іду туди, куди намітив, сам собі господар повний і абсолютний,

Слухати інших, добре вдумуючись, що вони кажуть,

Призупинятися, вивчати, визнавати, розмірковувати,

М'яко, але з непохитною волею, звільняючись від того, що

      тримало б мене.

Я ковтаю великими ковтками простір,

Схід та захід - мої, і північ та південь - мої.

Я більший, кращий, ніж я думав,

Я не знав, що в мені стільки доброти.

Все мені здається прекрасним,

Можу повторювати чоловікам і жінкам. Ви зробили мені стільки хорошого

Я зробив би так само,

Я збиратиму для себе і вас, коли йтиму,

Я розкидатиму себе серед чоловіків і жінок, коли йтиму,

Я розкидатиму серед них нову радість і неспокій,

Хто мене спростує, не хвилює мене,

Хто мене прийме, той буде благословен і благословить мене.

6

Зараз, якщо з’явиться тисяча досконалих чоловіків, це не здивує мене,

Зараз, якщо з’явиться тисяча прекрасноликих жінок, це не

      здивує мене.

Зараз я бачу секрет творення найкращих людей,

Це рости на свіжому повітрі, їсти і спати на землі.

Тут є місце для видатного особистого вчинку,

(Такий вчинок завоює серця всіх людських рас,

Це потік сили і приголомшливий закон і насмішка над усіма

 законами і всіма аргументами проти нього.)

Ось випробування на мудрість,

Мудрість зрештою не випробовується в школах,

Мудрість не може передаватися від того, в кого вона є, до іншого, хто її не має,

Мудрість душі не піддається доведенню, вона є власним доказом,

Охоплює всі етапи, об'єкти і якості, і є суттю

Або визначенням реальності й безсмертя речей, та досконалості речей;

Щось є у плині погляду на речі, що виманює

        це з душі.

Зараз я переглядаю філософії та релігії,

Вони можуть добре зарекомендувати себе в аудиторіях,

     але зовсім не проявляються на привіллі хмар і на ландшафті

          і в струменях потоків.

Тут усвідомлення,

Тут підведений підсумок людини - вона розуміє, що є в ній,

Минуле, майбутнє, велич, любов - якщо вони вільні від тебе, ти

          вільний від них.

Поживне тільки ядро кожного об'єкта;

Де той, хто зриває шкаралупу з тебе і мене?

Де той, хто розвінчує підступи і виверти твої й мої?

Тут прив'язаність, вона колись не модна, зараз доцільна;

Ти знаєш, що це таке, коли тобі здається, що тебе полюбить незнайомець?

Ти знаєш, що говорять звернені до тебе очі?

7

Тут зізнання душі,

Зізнання душі йде з її глибини крізь дозвільні ворота

          без провокуючих запитань,

Звідки ці співвідчуття? звідки ці роздуми в сутінках?

Чому є такі чоловіки і жінки, що коли вони поряд зі мною, сонячне світло

          ллється в мою кров?

Чому коли вони залишають мене, знамена радості опадають і блякнуть?

Чому ті дерева, під яким ніколи я не бродив,  посилають мені важливі натхненні

думки?

(Думаю, вони дозрівають там взимку і влітку на цих деревах і завжди

          опадають плодами, коли я йду мимо;)

Чим це я так миттєво обмінююсь з незнайомцями?

Чим з якимсь візником, коли їду з ним поруч на сидінні?

Чим з рибалкою, тягнучим невід, коли я йду мимо

          і  зупиняюся?

Чому мене робить розкутим прихильність чоловіків і жінок? Чому моя  

          робить розкутими їх?

Song of the Open Road

1

Afoot and light-hearted I take to the open road,

Healthy, free, the world before me,

The long brown path before me leading wherever I choose.

Henceforth I ask not good-fortune, I myself am good-fortune,

Henceforth I whimper no more, postpone no more, need nothing,

Done with indoor complaints, libraries, querulous criticisms,

Strong and content I travel the open road.

The earth, that is sufficient,

I do not want the constellations any nearer,

I know they are very well where they are,

I know they suffice for those who belong to them.

(Still here I carry my old delicious burdens,

I carry them, men and women, I carry them with me wherever I go,

I swear it is impossible for me to get rid of them,

I am fill'd with them, and I will fill them in return.)

2

You road I enter upon and look around, I believe you are not all

 that is here,

I believe that much unseen is also here.

Here the profound lesson of reception, nor preference nor denial,

The black with his woolly head, the felon, the diseas'd, the

 illiterate person, are not denied;

The birth, the hasting after the physician, the beggar's tramp, the

 drunkard's stagger, the laughing party of mechanics,

The escaped youth, the rich person's carriage, the fop, the eloping couple,

The early market-man, the hearse, the moving of furniture into the

 town, the return back from the town,

They pass, I also pass, any thing passes, none can be interdicted,

None but are accepted, none but shall be dear to me.

3

You air that serves me with breath to speak!

You objects that call from diffusion my meanings and give them shape!

You light that wraps me and all things in delicate equable showers!

You paths worn in the irregular hollows by the roadsides!

I believe you are latent with unseen existences, you are so dear to me.

You flagg'd walks of the cities! you strong curbs at the edges!

You ferries! you planks and posts of wharves! you timber-lined

 side! you distant ships!

You rows of houses! you window-pierc'd facades! you roofs!

You porches and entrances! you copings and iron guards!

You windows whose transparent shells might expose so much!

You doors and ascending steps! you arches!

You gray stones of interminable pavements! you trodden crossings!

From all that has touch'd you I believe you have imparted to

 yourselves, and now would impart the same secretly to me,

From the living and the dead you have peopled your impassive surfaces,

 and the spirits thereof would be evident and amicable with me.

4

The earth expanding right hand and left hand,

The picture alive, every part in its best light,

The music falling in where it is wanted, and stopping where it is

 not wanted,

The cheerful voice of the public road, the gay fresh sentiment of the road.

O highway I travel, do you say to me Do not leave me?

Do you say Venture not—if you leave me you are lost?

Do you say I am already prepared, I am well-beaten and undenied,

 adhere to me?

O public road, I say back I am not afraid to leave you, yet I love you,

You express me better than I can express myself,

You shall be more to me than my poem.

I think heroic deeds were all conceiv'd in the open air, and all

 free poems also,

I think I could stop here myself and do miracles,

I think whatever I shall meet on the road I shall like, and whoever

 beholds me shall like me,

I think whoever I see must be happy.

5

From this hour I ordain myself loos'd of limits and imaginary lines,

Going where I list, my own master total and absolute,

Listening to others, considering well what they say,

Pausing, searching, receiving, contemplating,

Gently, but with undeniable will, divesting myself of the holds that

 would hold me.

I inhale great draughts of space,

The east and the west are mine, and the north and the south are mine.

I am larger, better than I thought,

I did not know I held so much goodness.

All seems beautiful to me,

can repeat over to men and women You have done such good to me

 I would do the same to you,

I will recruit for myself and you as I go,

I will scatter myself among men and women as I go,

I will toss a new gladness and roughness among them,

Whoever denies me it shall not trouble me,

Whoever accepts me he or she shall be blessed and shall bless me.

6

Now if a thousand perfect men were to appear it would not amaze me,

Now if a thousand beautiful forms of women appear'd it would not

 astonish me.

Now I see the secret of the making of the best persons,

It is to grow in the open air and to eat and sleep with the earth.

Here a great personal deed has room,

(Such a deed seizes upon the hearts of the whole race of men,

Its effusion of strength and will overwhelms law and mocks all

 authority and all argument against it.)

Here is the test of wisdom,

Wisdom is not finally tested in schools,

Wisdom cannot be pass'd from one having it to another not having it,

Wisdom is of the soul, is not susceptible of proof, is its own proof,

Applies to all stages and objects and qualities and is content,

Is the certainty of the reality and immortality of things, and the

 excellence of things;

Something there is in the float of the sight of things that provokes

 it out of the soul.

Now I re-examine philosophies and religions,

They may prove well in lecture-rooms, yet not prove at all under the

 spacious clouds and along the landscape and flowing currents.

Here is realization,

Here is a man tallied—he realizes here what he has in him,

The past, the future, majesty, love—if they are vacant of you, you

 are vacant of them.

Only the kernel of every object nourishes;

Where is he who tears off the husks for you and me?

Where is he that undoes stratagems and envelopes for you and me?

Here is adhesiveness, it is not previously fashion'd, it is apropos;

Do you know what it is as you pass to be loved by strangers?

Do you know the talk of those turning eye-balls?

7

Here is the efflux of the soul,

The efflux of the soul comes from within through embower'd gates,

 ever provoking questions,

These yearnings why are they? these thoughts in the darkness why are they?

Why are there men and women that while they are nigh me the sunlight

 expands my blood?

Why when they leave me do my pennants of joy sink flat and lank?

Why are there trees I never walk under but large and melodious

 thoughts descend upon me?

(I think they hang there winter and summer on those trees and always

 drop fruit as I pass;)

What is it I interchange so suddenly with strangers?

What with some driver as I ride on the seat by his side?

What with some fisherman drawing his seine by the shore as I walk by

 and pause?

What gives me to be free to a woman's and man's good-will? what

 gives them to be free to mine?