Після вечері й розмови – коли закінчився день,

Як же товариш з товаришем відтягують своє останнє прощання,

Прощавай, прощавай повторюють схвильовано губи,

(Так важко його руці відпустити цю руку – більше вони не зустрінуться,

Не буде більше розмов, сумних чи веселих, старих чи нових,

Довго відкладувана подорож чекає невідворотно)

Відтягують, уникають  розриву – щоб тільки не говорити прощальні слова.  

Навіть біля відкритих дверей – марно кличе назад –

     навіть коли вже спускається сходами,

Якось уриває собі додаткову хвилину – згущаються тіні сутінків,

Прощання, стихають напуття – тануть риси і вираз обличчя,

Скоро зникнуть в пітьмі – небажана, о яка небажана розлука!

Гомінлива до останньої миті.

After the Supper and Talk

After the supper and talk—after the day is done,

As a friend from friends his final withdrawal prolonging,

Good-bye and Good-bye with emotional lips repeating,

(So hard for his hand to release those hands—no more will they meet,

No more for communion of sorrow and joy, of old and young,

A far-stretching journey awaits him, to return no more,)

Shunning, postponing severance—seeking to ward off the last word

      ever so little,

E'en at the exit-door turning—charges superfluous calling back—

      e'en as he descends the steps,

Something to eke out a minute additional—shadows of nightfall deepening,

Farewells, messages lessening—dimmer the forthgoer's visage and form,

Soon to be lost for aye in the darkness—loth, O so loth to depart!

Garrulous to the very last.