Коли я в тиші роздумував, сумнівався, надовго завмирав,

Явився привид, недовіри повний,

У грізній красі, в літах, могутній,

Геній поетів древніх країн,

На мене він направив погляд свій вогненний,

Вказавши пальцем на численні пісні безсмертних,

Сказав він грізним голосом: „Про що твої пісні?

Чи знаєш ти, що є одна лиш тема у поетів всіх часів?

І що ця тема про війну, удачу в битві,  

      становлення довершених бійців”.

„Хай буде так”, - йому я відповів, - „Я теж, величний привиде, оспівую війну,

      і довше, більше, ніж будь-хто,

У моїх книгах виступає мінливе щастя, з походами, атаками і втечами,  

                     відстроченими перемогами і нерішучістю на полі битви,

(це мені здається, чи врешті решт усе так само, як колись),

Про життя і смерть, про тіло і безсмертну душу,

Глянь, я також прийшов співати пісні про битви,

Насамперед звеличую я воїнів відважних. 

As I Ponder'd in Silence

As I ponder'd in silence,
Returning upon my poems, considering, lingering long,
A Phantom arose before me with distrustful aspect,
Terrible in beauty, age, and power,
The genius of poets of old lands,
As to me directing like flame its eyes,
With finger pointing to many immortal songs,
And menacing voice, What singest thou? it said,
Know'st thou not there is hut one theme for ever-enduring bards?
And that is the theme of War, the fortune of battles,
The making of perfect soldiers.

Be it so, then I answer'd,
I too haughty Shade also sing war, and a longer and greater one than any,
Waged in my book with varying fortune, with flight, advance
and retreat, victory deferr'd and wavering,
(Yet methinks certain, or as good as certain, at the last,) the
field the world,
For life and death, for the Body and for the eternal Soul,
Lo, I too am come, chanting the chant of battles,
I above all promote brave soldiers.