Я знаю, мій час і моє місце – найкращі, ніхто не довів і не доведе, що це не так.

Я вічний мандрівник (приходь і слухай!)

Мої ознаки – плащ, зручне взуття і зрізаний в лісі ціпок.

Ні, мій друг не розсядеться поруч у кріслі,

Я не маю для нього ні стільця, ні релігії, ні філософії,

Я не поведу його на бенкет, в бібліотеку чи в банк.

Але кожного чоловіка чи жінку я приведу на пагорб,

Лівою рукою підтримуючи за талію, а правою показуючи на дорогу вдалині.

 Ні я, ні будь-хто не пройде цю дорогу за нас.

Кожен повинен зробити це сам.

Ось вона поруч, рукою до неї подати.

Можливо після народження ви нею йшли і забули,

Можливо, бо ця дорога є скрізь на суші й на морі.

Візьмімо свої пожитку, синку, ти свої, я свої, і поспішімо вперед

Прекрасні міста і вільні народи зустрінемо ми в дорозі

Якщо ти втомишся, дай мені свою ношу і переведи подих, зіпершись на мене,

А прийде час віддячиш мені тим же.

Коли ми вирушимо, спочинку не буде.

 Сьогодні перед світанком я піднявся на гору і побачив зоряне небо.

І я мовив своїй душі: „Коли ми досягнемо всіх зірок,

радості від розуміння суті всіх речей нам буде досить? Чи не так?”

І моя душа відповіла: „Ні, як би високо ми не піднялися, нам завжди буде мало,

ми прагнутимо далі за межу”.

Ти запитуєш мене і я чую тебе.

І кажу, що відповіді не буде, ти повинен знайти відповідь сам.

 Ось і настав час, синку, зупинитися.

Ось хліб, щоб їсти, і ось молоко, щоб пити.

Як тільки ти поспиш і відновиш сили, я поцілую тебе найкращим поцілунком

І відпущу тебе, щоб ти йшов звідси

Ти довго снив нікчемними мріями,

Тепер я зняв пелену з твоїх очей

Ти повинен звикнути до сліпучо яскравого світла

кожної миті свого життя

Не так давно ти пробирався, тримаючись берега,  

Віднині ти будеш відважним плавцем,

Ти дістанешся  середини моря, випірнеш, киваючи мені,

гукаючи і сміючись, стряхуватимеш бризки зі свого волосся.

 I know I have the best of time and space

I know I have the best of time and space, and was never measured and

 never will be measured.

 I tramp a perpetual journey, (come listen all!)

 My signs are a rain-proof coat, good shoes, and a staff cut from the woods,

 No friend of mine takes his ease in my chair,

 I have no chair, no church, no philosophy,

 I lead no man to a dinner-table, library, exchange,

 But each man and each woman of you I lead upon a knoll,

 My left hand hooking you round the waist,

 My right hand pointing to landscapes of continents and the public road.

 Not I, not any one else can travel that road for you,

 You must travel it for yourself.

 It is not far, it is within reach,

 Perhaps you have been on it since you were born and did not know,

 Perhaps it is everywhere on water and on land.

 Shoulder your duds dear son, and I will mine, and let us hasten forth,

 Wonderful cities and free nations we shall fetch as we go.

 If you tire, give me both burdens, and rest the chuff of your hand

 on my hip,

 And in due time you shall repay the same service to me,

 For after we start we never lie by again.

 This day before dawn I ascended a hill and look'd at the crowded heaven,

 And I said to my spirit When we become the enfolders of those orbs,

 and the pleasure and knowledge of every thing in them, shall we

 be fill'd and satisfied then?

 And my spirit said No, we but level that lift to pass and continue beyond.

 You are also asking me questions and I hear you,

 I answer that I cannot answer, you must find out for yourself.

 Sit a while dear son,

 Here are biscuits to eat and here is milk to drink,

 But as soon as you sleep and renew yourself in sweet clothes, I kiss you

 with a good-by kiss and open the gate for your egress hence.

 Long enough have you dream'd contemptible dreams,

 Now I wash the gum from your eyes,

 You must habit yourself to the dazzle of the light and of every

 moment of your life.

 Long have you timidly waded holding a plank by the shore,

 Now I will you to be a bold swimmer,

 To jump off in the midst of the sea, rise again, nod to me, shout,

 and laughingly dash with your hair.