І хто ти такий? сказав я дощу проливному,

Який, як не дивно, наведене тут проказав:

Я поема землі, мовив голос дощу,

Я завжди піднімаюсь з землі

             і з бездонного моря,

Вгору до неба, звідти у формі туману, повністю

             змінений і одночасно

                      той самий,

Я поливаю пустелі, атоми, часточки

              пилу землі,

І все, що без мене лишається тільки насінням,

              сплячим і ще ненародженим,

Вічно, удень і вночі природа моя  

              до життя повертає,

                 я його роблю зеленим і вільним;

(Пісня, народжена тут, в цьому місці, потім

            співається, подорожує,

Помічена чи непомітна, як і належить,

            з любов’ю повернеться)

The Voice of the Rain

And who art thou? said I to the soft-falling shower,

Which, strange to tell, gave me an answer, as here translated:

I am the Poem of Earth, said the voice of the rain,

Eternal I rise impalpable out of the land and the bottomless sea,

Upward to heaven, whence, vaguely form'd, altogether changed, and

yet the same,

I descend to lave the drouths, atomies, dust-layers of the globe,

And all that in them without me were seeds only, latent, unborn;

And forever, by day and night, I give back life to my own origin,

and make pure and beautify it;

(For song, issuing from its birth-place, after fulfilment, wandering,

Reck'd or unreck'd, duly with love returns.)