Я думаю, що міг би повернутися і жити між тварин, вони такі безжурні й незалежні,

Я стою і довго-довго на них дивлюся.

Їм незнайомий ревний труд й ниття про свою долю,

Їм уночі не дошкуляє безсоння й каяття в гріхах,

Вони не наганяють нудьгу своїми балачками про покірність Богу,

Ніхто не демонструє невдоволення, ні в кого в голові немає манії громадити майно,

Ніхто не кланяється іншому, чи його предкам, які жили тисячоліття тому,

Ніхто з них не шляхетніший чи нижчий за інших на землі.

Так демонструють вони ставлення до мене і я приймаю це,

Вони дають мені про себе знаки, вони показують їх ясно в своїх володіннях.

Я хочу знати, де вони одержують ці знаки,

Чи це не я колись повз них ішов поспішно і ненароком загубив їх?

Себе я гнав вперед і зараз і завжди,

Збираючи й показуючи більше й швидше,

Безмежного й різноманітного подібного до них і серед них,

Доволі незвичайного для  розуміння літописців,

Я виділяв того, кого люблю, і зараз йду за ним немов за рідним братом.

Неймовірна краса коня, молодого й чутливого на мою ласку,

Високочола голова, між вухами велика відстань,

Блискучі й пружні ноги, хвіст дістає землі,

Лукавством іскряться очі, вуха прядуть, рухи вправні.

Він роздуває ніздрі, коли своїми п’ятками його я обіймаю,

Його чудові ноги тремтять від насолоди, коли ми з ним мчимо по кругу і повертаємося.

Але лише на мить я скористаюся тобою, а потім, кінь, від тебе я відмовлюся,

Навіщо мені треба твій алюр, якщо я швидший нього?

Навіть якщо стою або сиджу, я легко обжену тебе.

32. Song of Myself 

I think I could turn and live with animals, they are so placid and self-contain’d, 

I stand and look at them long and long. 

They do not sweat and whine about their condition, 

They do not lie awake in the dark and weep for their sins, 

They do not make me sick discussing their duty to God, 

Not one is dissatisfied, not one is demented with the mania of owning things, 

Not one kneels to another, nor to his kind that lived thousands of years ago, 

Not one is respectable or unhappy over the whole earth. 

So they show their relations to me and I accept them, 

They bring me tokens of myself, they evince them plainly in their possession. 

I wonder where they get those tokens, 

Did I pass that way huge times ago and negligently drop them? 

Myself moving forward then and now and forever, 

Gathering and showing more always and with velocity, 

Infinite and omnigenous, and the like of these among them, 

Not too exclusive toward the reachers of my remembrancers, 

Picking out here one that I love, and now go with him on brotherly terms. 

A gigantic beauty of a stallion, fresh and responsive to my caresses, 

Head high in the forehead, wide between the ears, 

Limbs glossy and supple, tail dusting the ground, 

Eyes full of sparkling wickedness, ears finely cut, flexibly moving. 

His nostrils dilate as my heels embrace him, 

His well-built limbs tremble with pleasure as we race around and return. 

I but use you a minute, then I resign you, stallion, 

Why do I need your paces when I myself out-gallop them? 

Even as I stand or sit passing faster than you.