Сивина лягла на мої скроні,

Зморщився і висохнув надмір.

Маю я п”ятьох синів і кожен

Ненавидить пензлик і папір.

Шу вже має вісімнадцять весен:

Ледаря такого пошукати,

Робить все Сюань, та тільки чесно

Нехтує мистецтвом малювати.

У тринадцять Юн-Туан вважає

Що між шість і сім нема різниці.

А Тун-цзи у дев”ять років дбає

Лиш про те, як добре попоїсти.

Якщо Небо так поводиться зі мною,

Мушу втішитися чаркою з вином я.

Blaming Sons

(Written in Chinese with two characters very easy to distinguish)

White hair covers my temples,
I am wrinkled and seared beyond repair.
And though I have got five sons,
They all hate paper and brush.
A-shu is eighteen:
For laziness there is none like him.
A-hsüan does his best,
But really loathes the Fine Arts.
Yung-tuan is thirteen.
But does not know "six" from "seven."
T'ung-tzŭ in his ninth year
Is only concerned with things to eat.
If Heaven treats me like this,
What can I do but fill my cup?