Ось і пропали постаті сумні,

Самотньо шелестить осики листя.

В жахливий холод у осінні дні

Мене віднесли за границі міста.

Людей не стало ні душі навколо,

Лише могили височіли і тяглись,

Іржали коні, піднімали шиї вгору,.

Холодний вітер вив і плакав ліс.

В похмурій ямі у пітьмі заритий,

На тисячі років залишений без світла,

На тисячі років залишений без світла

Мудрець і вчитель, непотрібний світу.

Хто проводжав мене вслід за труною, 

Ті повернулися додому до рідні,

Ще родичі мої печаляться за мною,

А решта вже наспівують пісні.

Я буду тут на схилі пагорба лежати,

Холодний, не хмільний, що ще сказати?

Three Dirges: Written in Imitation of an Ancient Funeral Song

by Gladys Yang

How desolate the weeds appear; 
Rustling the leaves of aspen trees forlorn 
In bitter frost, upon an Autumn day, 
Far out beyond the city am I borne. 

No human habitance on any side, 
Only the towering tombs that scattered lie. 
Stretching their necks the horses skyward neigh, 
While cold winds wailing make the forest sigh. 

The gloomy chamber once in darkness sealed, 
A thousand years the light of day will fail 
A thousand years the light of day will fail, 
While wise and learned nothing can avail 
Those who went forth my coffin to escort 
Now homeward to their families repair 
My relatives may feel some sorrow still, 
The rest already hum another air. 
My body in the mountain side they lay; 
No dead and gone, what more is there to say