Відчувати як всі не вдавалось мені молодому.

Там, де пагорби й гори, знаходив розраду.

Необачно потрапив я в пастку відому,

А отямився -  вже тридцять років позаду.

Птаха з клітки покличуть дерева на волю,

Мріє риба в басейні про простір річної води.

Край Південного Муру працювати б у полі,

Жити просто, вернути свій сад і наділ.

Щоб під самий поріг підбиралися персики й сливи,

Щоб у домі було вісім-дев”ять маленьких кімнат.

Сосни й верби давали щоб тінь, спочивати під ними,

Тільки це. Я для щастя не прагну високих посад.

За туманом, за обрієм дальнє село своє бачу.

Хмарки диму пливуть завитками у небо і тонуть.

Десь на звивистій вуличці чується гавкіт собачий.

На верхівці шовковиці пересварились ворони.

В домі двері закриті, скрізь затишно й чисто.

Тільки тиша і простір безлюдного дому.

Був я довго в неволі, в неволі у клітці,

Зараз вирватись можу нарешті з полону.

Returning to Live in the Country

Young, I was always free of common feeling.
It was in my nature to love the hills and mountains.
Mindlessly I was caught in the dust-filled trap.
Waking up, thirty years had gone.
The caged bird wants the old trees and air.
Fish in their pool miss the ancient stream.
I plough the earth at the edge of South Moor.
Keeping life simple, return to my plot and garden.
My place is hardly more than a few fields.
My house has eight or nine small rooms.
Elm-trees and Willows shade the back.
Plum-trees and Peach-trees reach the door.
Misted, misted the distant village.
Drifting, the soft swirls of smoke.
Somewhere a dog barks deep in the winding lanes.
A cockerel crows from the top of the mulberry tree.
No heat and dust behind my closed doors.
My bare rooms are filled with space and silence.
Too long a prisoner, captive in a cage,
Now I can get back again to Nature.