Покликав вранці хтось мене неждано:

Я вийшов в двір, накинувши свитину.

І запитав: „ Що треба вам так рано?”

„Прийшов з добром”, - почув від селянина.

„Приніс в дарунок рис і жбан з вином я,

У вас тяжкі часи”, - повів він мову. -

"Ви вдягнені в лахміття, дах з соломи,

і не бажаєте змінити долю.

Всі люди пнуться, хочуть жити краще

Навчіться й ви копатися в багнищі”.

„Словами цими, вражений я, старче,

Та  душу маю не таку, як інші.

Я б їхав возом з людом заодно,

Та йду своїм шляхом, не маючи жалю.

Сідайте, вип”єм з радістю вино;

Обрав цей шлях я сам і вже не відступлю”.

In the quiet of the morning I heard a knock at my door

In the quiet of the morning I heard a knock at my door:
I threw on my clothes and opened it myself.
I asked who it was who had come so early to see me:
He said he was a peasant, coming with good intent.
He brought a present of wine and rice-soup,
Believing that I had fallen on evil days.
"You live in rags under a thatched roof
And seem to have no desire for a better lot.
The rest of mankind have all the same ambitions:
You, too, must learn to wallow in their mire."
"Old man, I am impressed by what you say,
But my soul is not fashioned like other men's.
To drive in their rut I might perhaps learn:
To be untrue to myself could only lead to muddle.
Let us drink and enjoy together the wine you have brought;
For my course is set and cannot now be altered."