„великий інтерес людини до неба й світла,

                до радостей тілесних, що виглядають хтиво.”

                Маріо Россі

Хіба на арфах грають серафими

Понад деревами? І хіба поет -

Одвічний кухар в оркестровій ямі?

Небо – це небо,

Що завжди сяє бездною круг нас,

В піснях його не ангельські слова,

Аби безформні наші душі розуміли

Виразніше свої шаленства.

І світло

Допомагає серафимам, чи не тому у них

Перуки з ореолів, прикраси цінні?

Сонце задумане для ангелів чи для людей?

Творять в зажурі люди ангелів із сонця,

А з місяця творять своїх супутників примарних,

Які по смерті їх до ангелів доставлять.

Дозвольте пояснити, ми люди сонця

І люди дня, й ніколи не зважаємо на ніч,

Люди відтворюють прадавні звуки неба,

Повторюючи їх співзвучно. При цьому

Ми здатні відтворити тільки те, що вітер

Підказує на нашій мові.

Також нас світло шкірою вкриває,

Приводить розум в рух і форми надає

Сумному небуттю, коли по волі дня,

Згасає надзвичайне сяйво Сходу,

Шукаючи спочинку, спускаємося в море

Пітьми,  і там її  безмежний морок

дає спочинок  і тишею занурює у сон.

...Увечері, коли зникає раптом міра,

Зникає вслід одне за одним все нікчемне,

Що вирувало, переповнючи нас.

Чудова ніч нага.. Земля нага чудова. Нагі, нагі

Покинувши свої будинки, збираємося в юрми

Під всіяним зірками небосхилом,

Під супровід його расодій полум’яних, й вогню

Його пісень, які знаходять відгук щирий,

Його пісень, які велично з нас прориваються,

Коли ми задивляємось на повний Місяць.

Evening Without Angels

                       the great interests of man: air and light,

                        the joy of having a body, the voluptuousness  of looking.

                        Mario Rossi

Why seraphim like lutanists arranged

 Above the trees? And why the poet as

 Eternal chef d'orchestre?

 Air is air,

 Its vacancy glitters round us everywhere.

 Its sounds are not angelic syllables

 But our unfashioned spirits realized

 More sharply in more furious selves.

 And light

 That fosters seraphim and is to them

 Coiffeur of haloes, fecund jeweller?

 Was the sun concoct for angels or for men?

 Sad men made angels of the sun, and of

 The moon they made their own attendant ghosts,

Which led them back to angels, after death.

 Let this be clear that we are men of sun

 And men of day and never of pointed night,

 Men that repeat antiquest sounds of air

 In an accord of repetitions. Yet,

 If we repeat, it is because the wind

 Encircling us, speaks always with our speech.

 Light, too, encrusts us making visible

 The motions of the mind and giving form

 To moodiest nothings, as, desire for day

 Accomplished in the immensely flashing East,

 Desire for rest, in that descending sea

 Of dark, which in its very darkening

 Is rest and silence spreading into sleep.

 ...Evening, when the measure skips a beat

 And then another, one by one, and all

To a seething minor swiftly modulate.

 Bare night is best. Bare earth is best. Bare, bare,

 Except for our own houses, huddled low

 Beneath the arches and their spangled air,

 Beneath the rhapsodies of fire and fire,

Where the voice that is in us makes a true response,

 Where the voice that is great within us rises up,

 As we stand gazing at the rounded moon.