Солдат, іде війна між розумом

І небом, між замислами дня і ночі.

Тому цей час -  час зоряний поета.

Серп місяця з ним разом у кімнаті

Завершує Вергілія рядки, падіння - злет,

Падіння - злет. Цій боротьбі кінця немає.

І все ж вони залежні. Ці двоє є одним.

Вони з’єдналися, як ліве й праве, в пару,

Дві паралелі, що зустрінуться тоді,

Коли зійдуться їхні душі, і прийдуть

В казарму книгою, листом з Малайї.

Закінчиться твоя війна. Ти повернешся.

Тушонки шість, дванадцять віскі візьмеш

Або й без них зайдеш у дім... Месьє, камрад,

Солдату кепсько без рядків поета,

Нікчемні його плани, та слова, як кулі,

Як споконвічна музика в крові,

Шляхетні душі кличуть в бій заради бою.

Тоді уяви витвір оживає;

Тоді солдат з натхненним словом йде на смерть,

Інакше злидарем живе без вірних слів

Soldier, there is a war 

Soldier, there is a war between the mind

And sky, between thought and day and night. IT is

For that the poet is always in the sun,

Patches the moon together in his room

To his Virgilian cadences, up down,

Up down. It is a war that never ends.

Yet it depends on yours. The two are one.

They are a plural, a right and left, a pair,

Two parallels that meet if only in

The meeting of their shadows or that meet

In a book in a barrack, a letter from Malay.

But your war ends. And after it you return

With six meats and twelve wines or else without

To walk another room . . . Monsieur and comrade,

The soldier is poor without the poet’s lines,

His petty syllabi, the sounds that stick,

Inevitably modulating, in the blood.

And war for war, each has its gallant kind.

How simply the becomes the real;

How gladly with proper words the solider dies,

If he must, or lives on the bread of faithful speech.