Вже листя на щебінці шурхотить -

     Така м'яка трава, що хочеться на ній

     Лежати у передчуванні раю -

Подібна казці, що звучала позавчора -

     Виблискуючи у природній наготі,

     Вона дзвіночками дзвенить -

І повів вітру наче зрушив головне  -

     Птахів покликав далі, ніж до сонця,

     Птахам відомо краще, переміна ця -

Яка неждано все розвіяла й пішла -

     Їм зрозуміло цвірінчить

     Про недоступне розумінню.

І все ж кінець цей і початок цей єдині,

    Й останній погляд на качок це погляд

    на сяючих дітей, що йдуть услід по колу.

Цей вірш написаний Уоллесом Стівенсом в останній рік його життя

The Hermitage at the Center

The leaves on the macadam make a noise --

     How soft the grass on which the desired

     Reclines in the temperature of heaven --

Like tales that were told the day before yesterday --

     Sleek in a natural nakedness,

     She attends the tintinnabula --

And the wind sways like a great thing tottering --

     Of birds called up by more than the sun,

     Birds of more wit, that substitute --

Which suddenly is all dissolved and gone --

     Their intelligible twittering

     For unintelligible thought.

And yet this end and this beginning are one,

     And one last look at the ducks is a look

     At lucent children round her in a ring.

 1954

Christopher Sanders - Sunlight through a Willow Tree at Kew 

Крістофер Сандерс "Сонячні промені крізь вербу в Кью"