Увечері став місяць над горою,

Неначе вивільнився з бруду світу.

Тут чоловік з товаришем спинились

Перед важким підйомом відпочити.

Накинувся на них холодний вітер,

Співаючи потужно і велично:

Вони покинули мінливе сонця світло,

Щоб відшукати сонця пломінь вічний.

Та замість нього чагарі на скелі

Ушир і вгору розповзлися, й голі

Розкидані гірські хребти безлісі

У хмарах наче велетенське військо.

Ніде ні звуку, ні чарівних видів,

Ані священників, ні півчих хорів,

Лише велична грандіозність скелі

І біля неї спочивають двоє.

Холодний вітер дув і його пісня,

Народжувалась у земних глибинах.

Про героїчне сходження ця пісня,

Щаслива, торжествуюча, неспинна.

How to Live. What to Do.

Last evening the moon rose above this rock
Impure upon a world unpurged.
The man and his companion stopped
To rest before the heroic height.

Coldly the wind fell upon them
In many majesties of sound:
They that had left the flame-freaked sun
To seek a sun of fuller fire.

Instead there was this tufted rock
Massively rising high and bare
Beyond all trees, the ridges thrown
Like giant arms among the clouds.

There was neither voice nor rested image,
No chorister, nor priest. There was
Only the great height of the rock
And the two of them standing still to rest.

There was the cold wind and the sound
It made, away from the muck of the land
That they had left, heroic sound
Joyous and jubilant and sure.