Діти згори не бачать впадини долини,

Туман їх сірістю ранковою окутав:

Їм хочеться його розвіяти й вернути

Знамена, каруселі, радісні години.

Їм видно як весна нестримно наступає -

Здіймає диханням легким піщану круговерть,

Утішний їхній день: але біжить уява геть

У плавання по сяючому естуарію.

Щиро бажаємо лишатися туману,

Від них ховає він, що краще їм не знати,

Ми їм лишаємо весну, щоб їй не стати

Для них сипучими пісками й руйнуванням.

Але вони крізь наші пальці протечуть водою,

Як мла, як час, який пішов неспинною ходою.

CECIL DAY-LEWIS "O DREAMS, O DESTINATIONS - 2"

Children look down upon the morning-grey

Tissue of mist that veils a valley's lap:

Their fingers itch to tear it and unwrap

The flags, the roundabouts, the gala day.

They watch the spring rise inexhaustibly --

A breathing thread out of the eddied sand,

Sufficient to their day: but half their mind

Is on the sailed and glittering estuary.

Fondly we wish their mist might never break,

Knowing it hides so much that best were hidden:

We'd chain them by the spring, lest it should broaden

For them into a quicksand and a wreck.

But they slip through our fingers like the source,

Like mist, like time that has flagged out their course.