Чи дальній перехід?

Крок - і зупинка.

Чи подолати зміг?

Спитай розталий сніг,

Кружляючу пір'їнку.

Що можу там зустріти?

Хоч локон, хоч щетину.

Що можу загубити?

Спитай метеорити,

Вітер неспинний.

Мене навік не стане?

На нескінченні дні.

Чи їх частина знана?

Спитай мої пісні,

Спитай цей камінь [1].

Чиє прощальне слово?

Ударять дзвони.

Оплаче хтось мене?

Про це не смію мовить -

Розо[2], цілуй мене.

[1] Могила Сесіла Дей-Льюїса поряд з могилою палко шанованого ним Томаса Гарді в церкві Святого Михаїла в Стінсфорді, Дорсет. Епітафія на надгробному камені - третя строфа з цього вірша. 

[2]Розамонд Леман - британська письменниця, з якою у Сесіла Дей-Льюїса був тривалий неспокійний роман у 1940-х роках, коли він написав цей вірш.

Поет-лауреат - титул придворного поета її Величності Королеви у 1968 - 1972. Надавався на 10 років як нагорода особливо талановитим поетам. Не зобов'язував писати вірші, але забезпечував отримання пенсії.

Cecil Day-Lewis "IS IT FAR TO GO?"

Is it far to go?

A step — no further.

Is it hard to go?

Ask the melting snow,

The eddying feather.

What can I take there?

Not a hank, not a hair.

What shall I leave behind?

Ask the hastening wind,

The fainting star.

Shall I be gone long?

For ever and a day.

To whom there belong?

Ask the stone to say,

Ask my song.

Who will say farewell?

The beating bell.

Will anyone miss me?

That I dare not tell —

Quick, Rose, and kiss me.