Хтось був першим, хто сказав

"Я вважаю світ твоїм"

і як він чи вона це вигадали?

Це така річ яку

одні приписують богу

або великому філософу

або збожеволілому

одного чудового дня. Зараз

це кліше

тому що ми не здатні про це думати,

ми здатні лише почути себе, сказавши це.

Є багато речей, про які ми думати не здатні

або не хочемо. Це важко

наприклад

уявляти шкіру як орган -

одним з органів є нирка або музичний інструмент

або навіть видання -

але запитайте будь-якого лікаря

і лікар скаже

"Так, шкіра це орган."

Уявіть собі, що цей орган видалити

(обідрати шкіру з живого)

або краще не треба

принаймні не так вражаюче.

Краще ставити бар'єр

між собою і речами

які можуть бути жахливими

як життя.

Не ходи по кругу цілий день

думаючи про життя -

роблячи так, ставиш бар'єр

між собою і його митями.

Тобі потрібні ці миті

щоб ти міг бути присутнім в них,

і мені потрібно, щоб ти в них був зі мною

бо я вважаю світ нашим

і містичні барикади

які роблять це можливим.

Але ти кажеш

"Спочатку ти пропонуєш прибрати бар'єр

а потім не прибирати".

Так, тому що це

два різні бар'єри,

один бар'єр проти життя

інший бар'єр проти того, щоб бути живим.

Бути живим це добре, життя це погано.

"Отже, як щодо бути мертвим?

Це погано?

А як щодо неба?"

Я не задумуюся як бути мертвим

тому що я не можу пам'ятати як це,

але я знаю

що це страшно і радісно бути частиною небес

і не відомо, це яка з твоїх частин.

Якщо ти не думаєш про це,

лише за умови що ти не думаєш про це,

в такому разі

ти знаходиш себе, дивлячись угору і кажеш

"Це найсмачніший кукурузний коржик, який я коли-небудь їв."

Услід за цим позіхаєш наприкінці довгого і насиченого дня,

все затихає і радує

всередині свідомості оточеної ніччю

в якій знаки оклику перетворюються в єдину крапку.

Ron Padgett "The World of Us"

Who was the first person to say

“I think the world of you”

and how did he or she come up with it?

It’s the kind of thing

one ascribes to a god

or a great philosopher

or a lunatic

on a good day. Now

it’s a cliché

because we can’t think it,

we can only hear ourselves saying it.

There are a lot of things we can’t think

or don’t want to. It’s hard

for example

to think of skin as an organ

—an organ is a kidney or a musical instrument

or even a publication—

but ask any doctor

and the doctor will say

“Yes, the skin is an organ.”

Imagine having that organ removed

(being skinned alive)

or rather don’t

at least not too vividly.

It’s better to keep a barrier

between oneself and things

that can be horrendous

like life.

Don’t go around all day

thinking about life—

doing so will raise a barrier

between you and its instants.

You need those instants

so you can be in them,

and I need you to be in them with me

for I think the world of us

and the mysterious barricades

that make it possible.

But you say

“First you say to raise a barrier

and then not to.”

Yes, because these

are two different barriers,

one a barrier against life,

the other a barrier against being alive.

Being alive is good, life is bad.

“So, what about being dead?

Is that bad?

And what about heaven?”

I don’t know about being dead

because I can’t remember what it was like,

but I do know

that it is awful and amusing to be part heaven

and not know which part of you it is.

Unless you don’t think about it,

in which case

you find yourself looking up and saying

“That is the best cornbread I’ve ever eaten.”

Along with it comes a yawn at the end of a long and satisfying day,

everything quiet and thrilling

inside a consciousness surrounded by a night

in which exclamation marks are flying toward a single point.