Який вірш

вигадаєш,

мій коханий,

коли закриєш за мною двері,

про моє довге пальто з хутряним капором

вгорі?

Яка тварина хутро це колись носила,

його вилизувала

висунутим довгим язиком,

який звисав на один бік

в післяобідній тіні?

Якби ти тільки теж могла

пробігти розмашисто через

рівнину Серенгеті

і щось тримати

в своїх потужних щелепах,

замість затриматися

на порозі і сказати,

ніби згадавши в останню мить,

"Якогось вірша напиши,

поки мене немає."

What Poem

What poem

were you thinking of,

my dear,

as you breezed out the door

in your long coat fur-tipped

at the top?

What animal

once wore that fur

and licked it

with a long, raspy tongue

that lolled to one side

in the afternoon shade?

If only you too

could lope across

the Serengeti Plain

and grab something

in your powerful jaws,

instead of pausing

at the door and saying,

as if in afterthought,

“Write a poem

while I’m out.”