Ми простудилися у ту,

Найгіршу пору року

Для паломництва, такого дальнього паломництва:

Дорога у вибоїнах і сильний вітер,

У розпалі зима.

Верблюди нервували, ранили ноги, не слухались,

Лягали в талий сніг.

Тоді ми часом жалкували

За літніми палацами на схилах, терасами,

Й дівчатами в шовках, які шербет розносять.

Далі погоничі верблюдів лаялися й нарікали

І геть втікали, і вимагали для себе випивки й жінок,

І згасли нічні вогні, і не було притулку,

Й міста ворожі, і безрадісні містечка,

І неохайні села, і вимагання непомірних цін:

Для нас тяжкі часи настали.

Нарешті зважилися ми пересуватися вночі,

Спали уривками,

Нам голоси наспівували в вуха, називали

Це божевіллям.

Далі ми на світанку спустилися у затишну долину,

Вологу, за межею снігу, де пахло зеленню;

З стрімким потоком і водяний млин стукотів у тьмі,

Й три дерева під низьким небом,

І древній білий кінь геть поскакав на луг,

Коли ми прибули в таверну з виноградом над аркою,

Шість рук за відчиненими дверима грали у кості на срібники,

І ноги штовхали порожні винні бурдюки.

Але тут не було вістей, і ми продовжили

І прибули надвечір, дочасно, надто рано

Знайшли те місце, яке було (можна сказати) потрібно.

Все це було багато літ тому, я пам'ятаю,

І я це повторив би знову, але скажи,

Скажи 

Це: ми стали першими на цій дорозі

Різдва чи Смерті? Це було Різдво, звичайно,

Ми свідчили й не сумнівалися. Я бачив народження і смерть,

Але ми думали це різне; що це Різдво було

Важкою і гіркою мукою для нас, як Смерть, як наша смерть.

Ми повернулись на свої місця, в ті ж царства,

Але немає більше радості тут, в древніх заповітах,

З чужим народом чіплятись за його богів.

Повинен я радіти іншій смерті.

Thomas Stearns Eliot "The Journey of the Маgi"

A cold coming we had of it,

Just the worst time of the year

For a journey, and such a long journey:

The ways deep and the weather sharp,

The very dead of winter.

And the camels galled, sore-footed, refractory,

Lying down in the melting snow.

There were times we regretted

The summer palaces on slopes, the terraces,

And the silken girls bringing sherbet.

Then the camel men cursing and grumbling

And running away, and wanting their liquor and women,

And the night-fires going out, and the lack of shelters,

And the cities hostile and the towns unfriendly

And the villages dirty and charging high prices:

A hard time we had of it.

At the end we preferred to travel all night,

Sleeping in snatches,

With the voices singing in our ears, saying

That this was all folly.

Then at dawn we came down to a temperate valley,

Wet, below the snow line, smelling of vegetation;

With a running stream and a water-mill beating the darkness,

And three trees on the low sky,

And an old white horse galloped away in the meadow.

Then we came to a tavern with vine-leaves over the lintel,

Six hands at an open door dicing for pieces of silver,

And feet kicking the empty wine-skins.

But there was no information, and so we continued

And arrived at evening, not a moment too soon

Finding the place; it was (you may say) satisfactory.

All this was a long time ago, I remember,

And I would do it again, but set down

This set down

This: were we led all that way for

Birth or Death? There was a Birth, certainly,

We had evidence and no doubt. I had seen birth and death,

But had thought they were different; this Birth was

Hard and bitter agony for us, like Death, our death.

We returned to our places, these Kingdoms,

But no longer at ease here, in the old dispensation,

With an alien people clutching their gods.

I should be glad of another death.