В тобі ні юності ні старості немає

              Вони немов у пообіднім сні

              Привидились обидві.[2]

Ось я [3], дідок, якому в засушливому місяці [4],

Читає хлопчик, чекаючи дощу.

Я не був біля гарячих проходів[5]

Не воював у теплий дощ

Не груз в солоному болоті по коліно, піднявши шаблю,

Закусаний москітами, не бився.

Мій дім - дім занехаяний,

І Жид [6] без дозволу на підвіконні всівся, господар,

Народжений в якомусь шинку Антверпена,

Побитий у Брюсселі, підлатаний і вимитий у Лондоні [7].

Козел цей уночі прокашляв вуха у кімнаті на поверх вище;

Скелі, мох, вугілля, залізо, лайно,

На кухні порядкує жінка, готує чай,

Надвечір чхає, прочишаючи забитий сток.

Я дідок,

Дубова голова посеред вітряних просторів.

Знамення вважаю чудом. "Ми узримо знак!"[8]

Слово в слові, нездатні вимовити слово,[9]

Обгорнуте пітьмою.[10] В отроцтво року

Явився тигр Христос [11].

У хтивім травні[12] кизил, каштан, розквітле дерево Іуди [13]

З'їдять, поділять, вип'ють

Посеред шепотіння; Містер Сільвер [14]

З ласкавими руками; з Ліможа[15],

Який ночами ходить у кімнаті по сусідству;

Хакагава, обожнюючий Тіціана[16];

Мадам де Тонквіст [17], яка у темній залі

Крутить свічку; фройляйн фон Кульп [18],

Яка потрапила у залу, привідчинивши двері.

Порожні човники

Тчуть вітер. Я не маю духів [19],

Дідок у продувному домі

Під пагорбом на вітрі.

З таким знанням, що означає прощення? [20]

Подумай зараз,

В історії багато хитрих переходів, підступних коридорів [21],

І проблеми, заманюючи шепітком амбіцій,

Керують нашим марнославством. Подумай зараз

Вона дає, коли увага наша відвернена,

і що вона дає, дає настільки безтолково,

Що губиться бажання. Дає так пізно,

Що вбиває віру, або колишня віра

лиш в пам'яті перебирає жадане. Дає так рано

В безсилі руки [22] тим, хто думає, що здатен обійтися,

коли відмова викликає страх. Вважай

Ніякий страх чи мужність нас не рятують. Збочені пороки

Породжуються нашим героїзмом. Чесноти

примушують у підсумку до наглих злодіянь.

Це сльози потрясіння через прокляття дерева Іуди[23].

Тигр увірвався в новий рік. Він пожирає нас [24]. Думай нарешті,

Ми не зробили висновок, коли я

костенів у найманому домі. Думай нарешті,

Я недаремно влаштував виставу

І це не щось наплутав

Задкуючий диявол [25].

Я буду в цьому з тобою щирий.

Я той хто був із твоїм серцем поряд і віддалився [26],

Згубив прекрасне страхом, страх - стражданням.

Я втратив свою пристрасть: чому її я берегти повинен:

Чи не стає фальшивим те, що бережуть?

Я втратив свої зір, нюх, слух, смак, дотик [27]:

То як я використаю їх для ближчого контакту з тобою?

Вони мільйонами дрібних порад

Помножують поживу для своїх холодних марень,

Подразнюючи оболонку, коли холонуть почуття,

Гострі приправи множать різні форми

В пустинних дзеркалах[28]. Що перешкодить павуку

в його роботі, зупинить довгоносика:

Де Бейлгач, Фреска, місіс Кеммел, кружляють

За межами орбіти тремтячої Ведмедиці[29]

В роздробленому атомі. Чайка назустріч вітру, вітрам 

Протоки Бейл Айл [30], або долаюча мис Горн,

Біле пір'я на снігу, Гольфстрім [31] повеліває,

І відправляють дідка пасати

В закуток снів.

[1] Gerontion  - грецькою мовою зменшувальне від старий, дід, тобто старичок, дідок

[2] "В тобі ні юності ні старості немає..." Шекспір "Мірою за міру" (дія 3, ява 1)

[3] Ось я... - усталений зворот, яким старозавітні праведники відгукувалися на богоявлення і явлення Ангела «…Бог спокушав Авраама, і сказав йому: Авраам! Він сказав: ось я» (Буття 22. 1). «…і воззвав до нього Бог з посеред куща, і сказав: Моїсей! Моїсей! Він сказав: ось я, (Господи)!» (Ісх 3. 4).

[4] дідок якому в засушливому місяці  Читає хлопчик - навіяно рядком з біографії Ф. С. Фітцджеральда, старого і осліплого "І ось він сидить, у місяць засухи, старий і сліпий, йому читає сільський хлопчик, пристрасно чекаючий дощу". Засушливий місяць - квітень.

[5] гарячих проходів - буквальний переклад з грецької назви Фермопіли. Але писалися ці рядки під час Першої світовій війні, коли Великобританія безуспішно вела гарячі бої за турецькі протоки Босфор і Дарданели. 2 травня 2015 року там загинув кращий друг Еліота Жан-Жюль Верденаль, якому він присвятив свої перші збірки віршів "Пруфрок та інші спостереження" і "Спустошена земля".

[6] Жид - господар найманого будинку і одночасно Вічний Жид (Агасфер), який блукає Європою в покарання за те, що відмовився допомогти Христу нести хрест на Голгофу

[7] Антверпен, Брюссель, Лондон - своєрідний Вавилон у Європі

[8] Знамення вважаю чудом. "Ми узримо знак!" - можливо, мова йде про профанацію віри, яка відбувається в модних містичних ритуалах, гаданнях, тлумачення містичних знаків, символів, які сприймаються як знамення

[9] Слово в слові, нездатні вимовити слово - «слово в слові» це не тільки посилання до Бога Отця, до Бога Сина:"Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово" (Від Луки, 1.1), до явлення Христа світу: "І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця." (Від Луки, 1.14, пер. І. Огієнка)

[10] Обгорнуте пітьмою - "І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його." (Від Івана, 1.4,1.5, пер. І.Огієнка). За контрастом слово лжепророків обгорнуте пітьмою

[11] тигр Христос - образ взято з вірша Вільяма Блейка "Тигр", де задається запитання, Богом чи дияволом створений цей страшний звір

[12] У хтивім травні - мова про язичницьке буяння природи у "Весні священній"

[13] розквітле дерево Іуди - проклятий Іуда повісився не на осині, а на церцісу. Жодне інше дерево не прийняло Іуду. Дереву дісталося прокляття, відтоді квіти його з білих стали лілово-рожевими і розквітають на гіллі без листя. Більш ймовірно, що інша його назва іудейське дерево, дерево з Іудеї, переінакшилася на іудине дерево.

[14] Містер Сільвер - чи то цей містер багатий, Срібний, чи то це відомий пірат Сільвер, чий папуга вмів кричати: "Піастри! Піастри!"

[15] з Ліможа - події в "Острові скарбів" починалися в готелі в Ліможі. Місто відоме ліможським фарфором.

[16] Хакагава, обожнюючий Тіціана - представник древньої японської цивілізації зрадив свою релігію і поклоняється чужим богам

[17] Мадам де Тонквіст - тут медіум, яка встановлює контакти зі світом духом

[18] фройляйн фон Кульп - ім'я німецької фройляйн походить від латинського слова culpa - вина, причина нещастя. Її притягує спіритизм, зазирнувши в кімнату, де проводиться спіритичний сеанс, вона вже не має сил піти звідти

[19] Я не маю духів - дідок, як і решта, не проти взяти участь у спіритичному сеансі, але на його заклики не являються ніякі духи

[20] З таким знанням, що означає прощення? - дух його "дорогої тіні" до нього не приходить. Можливе відступництво, зрада не проговорюється

[21] В історії багато хитрих переходів, підступних коридорів - тлумачення неоднозначні, можливо мова про заплутані лабіринти свідомості, а можливо про Версальський договір і Данцігський (польський) коридор, який відділив Східну Пруссію від основної частини Німеччини і став однією з причин вторгнення Німеччини в Польщу 01/09/1939 р.

[22] Дає зарано В безсилі руки - цитата з поеми Персі Біші Шеллі "Адоніc: Елегія на смерть Джона Кітса, автора “Ендиміона”, “Гіперіона"..." У Шеллі «безсилі руки» — характеристика крихкості "божественого" поетичного генія, зламаного несправедливою критикою

[23] Це сльози потрясіння через прокляття дерева Іуди - оплакування зрадженої Іудою любові, а можливо, до самого дідка прийшло усвідомлення, від чого він відмовився

[24] Тигр увірвався в новий рік. Він пожирає нас - 1914 рік, коли почалася Перша світова війна, був роком дерев'яного тигра. В цій катастрофі я, ти, ми пожираються війною.

[25] Задкуючий диявол - волхви і провидці, описані Данте в ХХ пісні «Пекла» (круг восьмий, четвертий рів), за передбачення майбутнього покарані тим, що в пеклі переміщуються, як краби, задом наперед:

          Я ще одне помітив, що, йдучи,

          Вони тримають дивно підборіддя;

          В них не на місці й шия на плечах.

          Це з скрученими лицями поріддя

          Лише назад примушене ходить...

          (Данте "Божественна комедія", переклад Євгена Дроб'язка)

Саме так дідок подумки постійно повертається в минуле, як міфічний віщун Тіресій, якого Данте помістив у восьмий круг пекла.

[26] Я той, хто був із твоїм серцем поряд і віддалився - посилання на Тайну Вечерю, але не на улюбленого учня Христа Івана Богослова, а на Іуду Іскаріота. Асоціація не тільки зі зрадою любові, але й розставанням з другом. В цьому суть сповіді дідка, що він не був біля гарячого проходу, і до нього так і не явилася дорога тінь загиблого там друга.

[27] Я втратив свої зір, нюх, слух, смак, дотик - розлука-зрада стала причиною переродження всіх чуттів, залишився дідок, євнух, який марить про кохання і боїться його. Якби навіть воно повернулося, явилося як дух, його присутність відчути нічим, контакт неможливий.

[28] В пустинних дзеркалах - сер Епікур Маммона з комедії Бена Джонсона "Алхімік" сподівався одержати еліксир вічної молодості і з ним фантастичні любовні перемоги. Своїми еротично-містичними пошуками він займається в овальній залі перед дзеркалами, які поставлені так, щоб примножувати його походеньки в голому вигляді серед суккубів

[29] За межами орбіти тремтячої Ведмедиці - Еліот взяв потрібний йому образ розпиленого у Всесвіті життя з історії про ловеласа і дуелянта Луї-Клермона д’Амбуаза, барона де Бюссі (1549–1579), який потрапив у засідку, влаштовану чоловіком звабленої ним графині де Монсоро. Гинучи, він повідомляє про посмертне існування своєї душі серед інших грішників у крижаній глибині Всесвіту: "Лечу туди, де знемагають під колісницею Великої Ведмедиці" (Джордж Чепмен "Бюссі д’Амбуаз")

[30] Бейл Айл - острів в Атлантиці, дослівно Красивий острів, іронічне позначення Раю

[31] Гольфстрім - тут води сну, забуття, воронка часу, смерті. Образи взяті з книги Генрі Адамса "Виховання Генрі Адамса". Оповідач у віці 51 рік повертається до Лондона, де лежачи хворий, спостерігає за химерністю життя. "Адамс для різноманіття радо відправився б на Схід, щоб, заколисаним пасатами, заснути там навік під південними зорями, блукаючими над похмурим ліловим океаном, з похмурим відчуттям пустоти і самотності".

GERONTION

Thou hast nor youth nor age
 But as it were an after dinner sleep
 Dreaming on both.

Here I am, an old man in a dry month,

Being read to by a boy, waiting for rain.

I was neither at the hot gates

Nor fought in the warm rain

Nor knee deep in the salt marsh, heaving a cutlass,

Bitten by flies, fought.

My house is a decayed house,

And the Jew squats on the window sill, the owner,

Spawned in some estaminet of Antwerp,

Blistered in Brussels, patched and peeled in London.

The goat coughs at night in the field overhead;

Rocks, moss, stonecrop, iron, merds.

The woman keeps the kitchen, makes tea,

Sneezes at evening, poking the peevish gutter.

 I an old man,

A dull head among windy spaces.

Signs are taken for wonders. ‘We would see a sign!’

The word within a word, unable to speak a word,

Swaddled with darkness. In the juvescence of the year

Came Christ the tiger

In depraved May, dogwood and chestnut, flowering judas,

To be eaten, to be divided, to be drunk

Among whispers; by Mr. Silvero

With caressing hands, at Limoges

Who walked all night in the next room;

By Hakagawa, bowing among the Titians;

By Madame de Tornquist, in the dark room

Shifting the candles; Fräulein von Kulp

Who turned in the hall, one hand on the door.

 Vacant shuttles

Weave the wind. I have no ghosts,

An old man in a draughty house

Under a windy knob.

After such knowledge, what forgiveness? Think now

History has many cunning passages, contrived corridors

And issues, deceives with whispering ambitions,

Guides us by vanities. Think now

She gives when our attention is distracted

And what she gives, gives with such supple confusions

That the giving famishes the craving. Gives too late

What’s not believed in, or is still believed,

In memory only, reconsidered passion. Gives too soon

Into weak hands, what’s thought can be dispensed with

Till the refusal propagates a fear. Think

Neither fear nor courage saves us. Unnatural vices

Are fathered by our heroism. Virtues

Are forced upon us by our impudent crimes.

These tears are shaken from the wrath-bearing tree.

The tiger springs in the new year. Us he devours. Think at last

We have not reached conclusion, when I

Stiffen in a rented house. Think at last

I have not made this show purposelessly

And it is not by any concitation

Of the backward devils.

I would meet you upon this honestly.

I that was near your heart was removed therefrom

To lose beauty in terror, terror in inquisition.

I have lost my passion: why should I need to keep it

Since what is kept must be adulterated?

I have lost my sight, smell, hearing, taste and touch:

How should I use it for your closer contact?

These with a thousand small deliberations

Protract the profit of their chilled delirium,

Excite the membrane, when the sense has cooled,

With pungent sauces, multiply variety

In a wilderness of mirrors. What will the spider do

Suspend its operations, will the weevil

Delay? De Bailhache, Fresca, Mrs. Cammel, whirled

Beyond the circuit of the shuddering Bear

In fractured atoms. Gull against the wind, in the windy straits

Of Belle Isle, or running on the Horn,

White feathers in the snow, the Gulf claims,

And an old man driven by the Trades

To a sleepy corner.

 Tenants of the house,

Thoughts of a dry Brain in a dry season.

Я буду співати під сонцем, доки воно високо піднімається

Карневальський час - це магічний час року

І в міру його наближення моє серце покидає мене...