для Т. Ф. Фланагана [1]

У нас немає прерій

Надвечір розрізати сонця круг -

Скільки сягають очі,

Простерся горизонт,

Дивиться болотне око

Циклопа. Наша беззахисна країна

Це болото, тримаюче завісу

Під час видовищ сонця.

Вони поставили кістяк

великорогого оленя,

добутого із торфу, в короб

дивовижний з повітрям.

Затонула олива

Більше ста років тому

Добута солона й біла.

Сам грунт - чудове, чорне масло.

Під ногами тане й розходиться,

Тане його остання форма

за мілліони років.

Ніколи не добути тут вугілля,

Тільки затоплені дерева

Великої ялини, м'які, як м'ясо.

Наші піонери[4] прямують

до вражаючих глибин внизу.

Вони знімають кожен пласт,

Спочатку розбивши табір .

Впадини болот - частина Атлантики.

Бездонні осередки вологи.

"Двері в темряву" (1969 р.)

[1]Теренс Філіп Фланаган - ірландський художник-пейзажист,мистецтвознавець, дослідник гри світла на воді, болотах, після дощу. Родини Фланагана і Хіні пов'язувала щира дружбаю Після того, як у 1967 році Фланаган подарував другові картину "Болотний край" ("Bogland"), Хіні додав присвяту до цього вірша.

[2] Великорогий олень (гігантський олень, ірландський олень) — вимерлий вид ссавців родини оленевих. Роги мали розмах у 4 метри. Тіло було вдвічі більшим, ніж у сучасних оленів. Проживав переважно на вологих луках. Відомий у північній частині Євразії з часів середнього і верхнього плейстоцену (початок 125 тис. років тому, кінець - 11 700 рків тому). Викопні рештки цього виду були знайдені у великій кількості в Ірландії, за що він отримав свою другу назву "ірландський олень". Був знищений людиною у неоліті.

[3] Масна речовина, подібна до гірського воску, добувається з болот Ірландії

[4]Продовжується паралель між американськими преріями, які засвоювали першопроходці, піонери, і болотами Ірландії, які можливо засвоювати лише в глибину, в минуле.

T. P. Flanagan Bogland (1967), Ulster Museum

Bogland

         for T. P. Flanagan

We have no prairies

To slice a big sun at evening--

Everywhere the eye concedes to

Encrouching horizon,

Is wooed into the cyclops' eye

Of a tarn. Our unfenced country

Is bog that keeps crusting

Between the sights of the sun.

They've taken the skeleton

Of the Great Irish Elk

Out of the peat, set it up

An astounding crate full of air.

Butter sunk under

More than a hundred years

Was recovered salty and white.

The ground itself is kind, black butter

Melting and opening underfoot,

Missing its last definition

By millions of years.

They'll never dig coal here,

Only the waterlogged trunks

Of great firs, soft as pulp.

Our pioneers keep striking

Inwards and downwards,

Every layer they strip

Seems camped on before.

The bogholes might be Atlantic seepage.

The wet centre is bottomless.

“Door into the Dark” (published 1969)