Головна » Статті » Поезія » З англійської |
Я більше не називаю це сном. я ризикую замість нього втратити щось недавнє -
ніби ти втрачаєш свій трояндовий місяць, відпускаючи його.
Але іноді, коли я одержую свої роги від чогось - здивування, горя чи його частини - це липкий і зіпсований фрукт, від якого вивільняюся,
незважаючи на своє потрясіння.
То ж дозволяй мені називати мою тривожність, пристрастю. Дозволяй називати це садом.
Можливо, Лорка мав на увазі саме це, коли казав, verde que te quiero verde [1] -
тому що коли приходять нічні тіні, Я простір для них, для будь-якого неспокою, готового розцвісти в моїх грудях.
Мій розум у темряві - una bestia [2], незібраний, гарячий. І якби не напруження до знемоги
під стегнами і плугом мого коханого, я блукала б ще одну ніч простором пристрасті - розгублена від свого слабкого зеленого світіння,
від дзвенячого лугу між північчю і ранком. Безсоння таке схоже з весною - дивне і з багатьма пелюстками,
з вибрикуванням і стрибкам золотих коників на моєму чолі.
Я застрягла в чаруючих годинах жадання -
Я хочу їх зеленого життя. Їх всередині мене я не можу зупинити в зелену годину. Зелена жилка в горлі зелене крило на моїх губах
зелений шип в моєму оці. Я хочу, щоб вони текли як річка, звивалися. Зелене рухає зелене, рухає.
Тому що це швидко, ось як це відбувається - soy una sonámbula [3].
І навіть не дивлячись на те що ти сьогодні сказав, що почуваєшся краще, і це запізно для цього вірша, чи це добре зрозуміло, сказати, що мені недобре,
щоб умовити тебе розповісти мені історію про солодку траву, яку ти зростив - і повторювати її знову і знову -
доки я не відчую її солодкий дим, залишу цей розорений простір і заспокоюся. [1] verde que te quiero verde (ісп.)- "зелень ти любиш зелень", перший рядок з "Сомнамбулічного романсу" Федеріко Гарсіа Лорки (Federico García Lorca "Romance sonámbulo") [2] una bestia (ісп.) - монстр, потвора, звір [3] soy una sonámbula (ісп.) - я сомнамбула Наталі Діас народилася і виросла в індійському Форті Мохаве в місті Ідлз, штат Каліфорнія, на березі річки Колорадо. Вона член індійського племені мохаве. Її перша поетична збірка "Коли мій брат був ацтеком" отримала премію "Американська книга". За збірку "Постколоніальна поема про кохання" Наталі Діас присуджена Пулітцерівська премія 2021 року Natalie Diaz "From the Desire Field" I don’t call it sleep anymore. I’ll risk losing something new instead—
like you lost your rosen moon, shook it loose.
But sometimes when I get my horns in a thing— a wonder, a grief or a line of her—it is a sticky and ruined fruit to unfasten from,
despite my trembling.
Let me call my anxiety, desire, then. Let me call it, a garden.
Maybe this is what Lorca meant when he said, verde que te quiero verde—
because when the shade of night comes, I am a field of it, of any worry ready to flower in my chest.
My mind in the dark is una bestia, unfocused, hot. And if not yoked to exhaustion
beneath the hip and plow of my lover, then I am another night wandering the desire field—
bewildered in its low green glow,
belling the meadow between midnight and morning. Insomnia is like Spring that way—surprising and many petaled,
the kick and leap of gold grasshoppers at my brow.
I am struck in the witched hours of want—
I want her green life. Her inside me in a green hour I can’t stop. Green vein in her throat green wing in my mouth
green thorn in my eye. I want her like a river goes, bending. Green moving green, moving.
Fast as that, this is how it happens— soy una sonámbula.
And even though you said today you felt better, and it is so late in this poem, is it okay to be clear, to say, I don’t feel good,
to ask you to tell me a story about the sweet grass you planted—and tell it again or again—
until I can smell its sweet smoke, leave this thrashed field, and be smooth. | |
Переглядів: 117 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |