Штиль уночі на морі.

В розпалі приплив, ось місяць вийшов

на протоку; – на березі французькім промінь

Блиснув і згас – стоять англійські скелі,

Величні і тьмяні, плюскочеться спокійне море.

Йди до вікна, нічне повітря свіже!

Дивуючись, до смуги довгої прибою,

Де місячна доріжка біжить на берег з моря,

Дослухайся! Ти чуєш шурхітливий рокіт,

Це гальку згрібають хвилі й знов жбурляють,

Накочуючись на високий берег,

Згрібають і жбурляють, і знов згрібають,

В тремтінні завмираючого ритму, лунають

Пісні одвічної печалі.

Софокл давним-давно

Їх слухав на Егейськім морі, в його уяві

Поставали неясні припливи і відпливи

Людського горя;

Ми у цих звуках пісню розпізнали

Принесену здаля в північне море.

Море Довіри

Було колись таким же повним, береги земні

Каймою осяйною обіймали хвилі.

Та зараз чується мені

Його сумний, далекий рокіт зникає,

Затихає, мов віяння

Нічного вітру, який зустрінув урвища сумні

І вкриті галькою пустинні береги.

Дозволь, кохання, нам на самоті

Лишатись щирими! у світі, що здававсь

Нам світом мрій, народженим для нас

Таким яскравим, гарним і новим,

Не звідані кохання, радість чи світлінь,

Чи мир, чи вірність, чи рятунок в болю;

Ми тут немов на пасмурному полі;

Битви і втечі сплутали сліди німі,

Де орди варварів зіткнулися в пітьмі.

[1867]

Matthew Arnold "Dover Beach"

The sea is calm to-night.

The tide is full, the moon lies fair

Upon the straits; - on the French coast the light

Gleams and is gone; the cliffs of England stand,

Glimmering and vast, out in the tranquil bay.

Come to the window, sweet is the night air!

Only, from the long line of spray

Where the sea meets the moon-blanch'd land,

Listen! you hear the grating roar

Of pebbles which the waves draw back, and fling,

At their return, up the high strand,

Begin, and cease, and then again begin,

With tremulous cadence slow, and bring

The eternal note of sadness in.

Sophocles long ago

Heard it on the Aegean, and it brought

Into his mind the turbid ebb and flow

Of human misery; we

Find also in the sound a thought,

Hearing it by this distant northern sea.

The Sea of Faith

Was once, too, at the full, and round earth's shore

Lay like the folds of a bright girdle furl'd.

But now I only hear

Its melancholy, long, withdrawing roar,

Retreating, to the breath

Of the night-wind, down the vast edges drear

And naked shingles of the world.

Ah, love, let us be true

To one another! for the world, which seems

To lie before us like a land of dreams,

So various, so beautiful, so new,

Hath really neither joy, nor love, nor light,

Nor certitude, nor peace, nor help for pain;

And we are here as on a darkling plain

Swept with confused alarms of struggle and flight,

Where ignorant armies clash by night.