Земля для нас закрита, виштовхує нас на останній перехід, і

наші руки й ноги ми відриваємо щоб вибратись.

Земля нас витісняє. Хочеться бути пшеницею, щоб ми могли вмирати

і знову оживати. Я хочу, щоб земля була нам матір'ю.

Щоб стала доброю до нас. Я хочу, щоб стали дзеркалами наших мрій наші зображення на скелях.

Ми бачили обличчя тих хто убивав останніх з нас на втраченому рубежі душі.

В День поминання [2] оплакували ми своїх дітей. Ми бачили обличчя тих, хто

викидав у вікна наших дітей з останнього притулку. Наша зоря застрягла в дзеркалах.

Куди піти нам за останнім рубежем? Куди птахам летіти за останнім небом?

Де спати травам за останнім рухом вітру? Ми наші імена напишемо червоним димом.

Ми знищуємо суть пісень, які зникають разом з нами.

Ми тут помремо, тут на останнім переході. Тут і тут з нашої крові виросте олива.

[1] Махмуд Дарвіш (13/03/1942 - 09/08/2008) - найвідоміший палестинський поет, писав арабською. Він народився в селі Аль-Бірва в Західній Галілеї. Після того, як ізраїльські війська напали на їхнє село в червні 1948 року, сім'я втекла до Лівану. Село було зруйновано ізраїльською армією, щоб запобігти поверненню його мешканців у свої домівки в новій єврейській державі. В поезії Махмуда Дарвіша Палестина стала метафорою втраченого Едему, символом народження і воскресіння, а також страждання через виселення і вигнання.

[2] День поминання - Накба ( يوم النكبة‎ "день катастрофи") відмічається палестинськими арабами 15 травня. Це наступний день після проголошення держави Ізраїль. 29 листопада 1947 року було прийняте рішення ООН про розділ Палестини на єврейську і арабську частини з наступним створенням відповідних держав. 15 травня 1948 року закінчився термін дії британського мандату в Палестині. Перші арабські біженці почали покидати свої домівки в єврейській частині Палестини ще в грудні 1947 року. Розправи єврейських бойовиків над арабами, арабо-ізраїльська війна і Шестиденна війна викликали ісход 725 000 арабських біженців, були зруйновані 418 сіл. Щорічно в день Накби араби хвилиною мовчання поминають загиблих під час виселення, проводять мітинги й демонстрації. Символом Накби стали ключі, які демонструють право палестинців повернутися в свої домівки.

Mahmoud Darwish "The Earth Is Closing on Us"

The earth is closing on us, pushing us through the last passage, and

we tear off our limbs to pass through.

The earth is squeezing us. I wish we were its wheat so we could die

and live again. I wish the earth was our mother

So she’d be kind to us. I wish we were pictures on the rocks for our dreams to carry as mirrors.

We saw the faces of those to be killed by the last of us in the last defense of the soul.

We cried over their children’s feast. We saw the faces of those who’ll

throw our children Out of the windows of the last space. Our star will hang up in mirrors.

Where should we go after the last frontiers? Where should the birds fly after the last sky?

Where should the plants sleep after the last breath of air? We will write our names with scarlet steam.

We will cut off the head of the song to be finished by our flesh.

We will die here, here in the last passage. Here and here our blood will plant its olive tree.