Ми смирно пристосовуємося,

Втішаємось негаданими радощами,

Як заощадженнями вітру

в ковзких і завеликих кишенях.

Світ любить нас так палко, як знайдене

Голодне кошеня на сходах, і знає

Де в нього схованки від злої вулиці,

Чи від дошкульних стусанів таємні нори.

Ми будемо петляти, до вишкіру в фіналі

уникати невідвортне стоп від долі,

Яка пред'явить тихо нам свій зібганий перелік,

Зустрівши отупілий погляд, яка наївність

який сюрприз!

І все ж оці смішні падіння не більш

обманні, ніж викрутаси слухняного ціпка;

Наш похорон, в якомусь сенсі, не витівка.

Ми здатні обійти його, але не серце:

Хто звинуватить нас, що серце не вмирає.

Для гри потрібне блазнювання, але ми бачили,

Як на пустій алеї місяць здатен творити

Сміху грааль з безплідної золи,

І серед веселих криків і метань

почули кошеня в пустелі.

Hart Crane "Chaplinesque"

We make our meek adjustments,

Contented with such random consolations

As the wind deposits

In slithered and too ample pockets.

For we tan still love the world, who find

A famished kitten on the step, and know

Recesses for it from the fury of the street,

Or warm torn elbow coverts.

We will sidestep, and to the final smirk

Dally the doom of that inevitable thumb

That slowly chafes its puckered index toward us,

Facing the dull squint with what innocence

And what surprise!

And yet these fine collapses are not lies

More than the pirouettes of any pliant cane;

Our obsequies are, in a way, no enterprise.

We can evade you, and all else but the heart:

What blame to us if the heart live on.

The game enforces smirks; but we have seen

The moon in lonely alleys make

A grail of laughter of an empty ash can,

And through all sound of gaiety and quest

Have heard a kitten in the wilderness.