Я є - а що я є, не відають, не знають;

Друзями кинутий немов забутий спогад;

Свої нещастя сам на себе накликаю -

Їх явам й зникненням безпам'ятний господар,

Як тінь в агонії безтямного кохання

І все ж я є, й живу - як у сланкім тумані.

У небутті ворожості й зневаги,

В живому океані марень наяву,

Там, де втрачають сенс життя і радість,

В мого життя розбитім кораблю;

І навіть найдорожче, що любив найбільше,

Здається дивним - ні, дивнішим інших.

Я прагну в край, де не знайдуть людські дороги,

Де жодна жінка не всміхалась, не ридала,

Туди, де буду я з моїм Творцем і Богом,

І спатиму як солодко в дитинстві спав я,

Де я лежатиму, не знаючи тривог і бід,

Трава внизу - вгорі небесний звід.

John Clare "I am"

I am - yet what I am none cares or knows;

My friends forsake me like a memory lost:

I am the self-consumer of my woes —

They rise and vanish in oblivious host,

Like shadows in love’s frenzied stifled throes

And yet I am, and live—like vapours tossed

Into the nothingness of scorn and noise,

Into the living sea of waking dreams,

Where there is neither sense of life or joys,

But the vast shipwreck of my life’s esteems;

Even the dearest that I loved the best

Are strange—nay, rather, stranger than the rest.

I long for scenes where man hath never trod

A place where woman never smiled or wept

There to abide with my Creator, God,

And sleep as I in childhood sweetly slept,

Untroubling and untroubled where I lie

The grass below—above the vaulted sky.