Вірш - це порух до рідного дому.
Він ставить похмурі вимоги які я зву власними.
Спогад ставить похмуріші вимоги ніж мої власні:
Моє останнє кохання їздило на вишневім авто.
Моє перше кохання іздило на вишневім авто.
Міцному і грізному показному як мій батько.
Непохитний і грізний мій показний батько
Налітав потужно, як ураган. Він залишав сліди.
Незначний дощ налітає тихо але залишає свій слід
Наче голос матері, яка плаче знов.
Наче голос моєї матері, яка плаче знов,
Звук побоїв не закінчився там, де він виник.
Жодні з побоїв не закінчились там, де ми виникли.
Вірш - це порух до рідного дому.

Зі збірки "Традиція", 02/04/2019, Пулітцерівська премія 2020 в номінації "Поезія"

Jericho Brown "Duplex I"
A poem is a gesture toward home.
It makes dark demands I call my own.
Memory makes demands darker than my own:
My last love drove a burgundy car.
My first love drove a burgundy car.
He was fast and awful, tall as my father.
Steadfast and awful, my tall father
Hit hard as a hailstorm. He’d leave marks.
Light rain hits easy but leaves its own mark
Like the sound of a mother weeping again.
Like the sound of my mother weeping again,
No sound beating ends where it began.
None of the beaten end up how we began.
A poem is a gesture toward home.
"The Tradition" , 02/04/2019, Winner of the 2020 Pulitzer Prize in Poetry