Що думав я про тебе, Уолт Уїтмен, коли блукав з головним болем  провулком під деревами

і нерішуче дивився на повний місяць.

Моя зголодніла байдужа душа в пошуках образів за твоїми переліками

привела мене до супермаркету з неоновими фруктами.

  Що за персики! які півтіні! Цілі родини скуповуються вночі! В проходах повно чоловіків! Жінки

серед авокадо, діти біля помідорів! –

а ти, Гарсіа Лорка, що ти робиш, нахилившись до кавунів?

Я бачу, як ти, Уолт Уітмен, бездітний, самотній старий руйнвіник,

тицяєш у м”ясо в холодильнику і задивляєшся на хлопчиків-продавців.

Я чую, як ти розпитуєш у кожного з них: хто різав  порося для відбивних?

Скільки коштують банани? Чи це ти, мій ангел?

Я тиняюся туди-сюди за тобою серед виблискуючих банок

і уявляю, як за мною скрадається магазинний охоронець.

Ми крокуємо разом по відкритому коридору, фантазуючи,

що пробуємо артишоки, беремо заморожені делікатеси, і ніколи

           не підходимо до каси.

 Куди ми йдемо, Уолт Уітмен? двері зачиняться через годину.

Куди твоя борода поведе сьогодні увечері?

 (Я торкаю твою книгу і відчуваю абсурдність мрії про нашу одіссею в супермаркеті)

То що, будемо ходити всю ніч порожніми вулицями?

Тіні дерев густішають, в будинках погасло світло, коли ми залишаємося удвох.

Що ж, будемо гуляти, мріючи про втрачену Америку любові до давніх синіх автомобілів, по дорозі до нашого тихого котеджу?

  О, дорогий батьку, сивобородий, самотній старий учителю мужності,
якою була твоя Америка, коли Харон перевіз тебе на  своєму човні
і залишив на задимленому березі, і стояв ти, вдивляючись, як човен зникає за чорними хвилями Лети?
 

SUPERMARKET IN CALIFORNIA 

Allen Ginsberg

What thoughts I have of you tonight, Walt Whitman, for I walked 

down the sidestreets under the trees with a headache self-conscious looking 

at the full moon.

In my hungry fatigue, and shopping for images, I went into the neon

fruit supermarket, dreaming of your enumerations!

What peaches and what penumbras! Whole families shopping at 

night! Aisles full of husbands! Wives in the avocados, babies in the tomatoes!

—and you, Garcia Lorca, what were you doing down by the watermelons?

I saw you, Walt Whitman, childless, lonely old grubber, poking

among the meats in the refrigerator and eyeing the grocery boys.

I heard you asking questions of each: Who killed the pork chops? 

What price bananas? Are you my Angel?

I wandered in and out of the brilliant stacks of cans following you,

and followed in my imagination by the store detective.

We strode down the open corridors together in our solitary fancy 

tasting artichokes, possessing every frozen delicacy, and never passing the 

cashier.

Where are we going, Walt Whitman? The doors close in a hour.

Which way does your beard point tonight?

(I touch your book and dream of our odyssey in the supermarket and

feel absurd.)

Will we walk all night through solitary streets? The trees add shade

to shade, lights out in the houses, we'll both be lonely.

Will we stroll dreaming of the lost America of love past blue automo-

biles in driveways, home to our silent cottage?

Ah, dear father, graybeard, lonely old courage-teacher, what America

did you have when Charon quit poling his ferry and you got out on a 

smoking bank and stood watching the boat disappear on the black waters of Lethe?

Berkeley, 1955