Останні втрати чередою йдуть без слів,

як ніби ми ніколи не були, не жили,

не розпорошувались на туманні цілі,

так птахи восени летять з розорених ланів.

Шукати нових битв, трудів і нових снів,

коли життя нам залишає голе гілля,

і в денній суєті настане миті хвиля,

коли у мертвім серці затихає спів.

Йде сумно осінь, до могили золотих

сугробів ляже тихо й сон прибуде тьмяний,

який одної ночі вкриє перший сніг.

Все, що прожите нами, зникне, в морок піде,

як влітку в синій тьмі зникає день духмяний.

Так каменем на дно впадемо ми без сліду.

Vladimír Frída "SONET V LISTOPADU"

Tak tiše jeden po druhém se v nenávratno ztrácí,

jak nebyl by zde nikdy ani žil,

tak rozprchnem se v jeden mlžný cíl,

jak z rozoraných polí v podzim odlétají ptáci.

Zas nové boje hledá, nové sny a novou práci,

kdo na života holé sněti zbyl,

a v shonu denním málo je pak chvil,

kdy nad mrtvými srdce zachvěje se, zakrvácí.

Vždy přijdou smutné jeseně, v jichž zlatých závějích

ty hroby zvolna zapadnou a zbude matný sen,

vždy uloží se na nich jednou přes noc první sníh.

Vše, proč jsme žili, oč se rvali, zmizí jednou v tmách,

jak v modrém soumraku vždy schladne letní vonný den.

Tak beze stopy zapadnem jak kámen v hlubinách.