І був тут дощ, як стук зубів об блюдо розплавленого золота,

і санітарні машини ворога поширювали шлак і жах на вулиці,

це їх диявольська гра часу, серце -  розгублена тварина,

пісочний годинник крові, пріоритетний дорожній рух.

І ще тут був будинок повний порцелянових фігур і чашечок й невтомна

бормашина сусіда, що ніби вирвалась зі Стіксу, й самотність, яка все вишикувала наче

зубочистки і сам Троянський кінь біля вікна, у мою кров плюючий божевільне конфетті,

що стало купкою у тебе під ногами, о Боже, - був тут острах, що для мене цієї ночі, о так, настане Інтернету край.

На автобані біля пшеничних нив – твоє серце - ведені блискавками

ми мчимо шалено в бік моря і твій рот як плід, застряглий на колючім дроті

слів, як на шипах пластмасових троянд, які ще знайдеш в деяких сільських будинках.

Ми – це екстаз єдиний і трагічні хвилюючі слова, хрипко промовлені у мікрофон МС*

в Німеччині, донесені вночі із перешкодами крізь гільйотину тьми.

І хто кидає своє серце із грудей у таку ніч**,

немов монету у фонтан, який виконує бажання,

для того іронія і сміх, так само птиці в небесах,

так само добре вино, яке скипає сном і забуттям.

* МС (англ. «Master of Ceremony» - конферансьє) – в проміжках між композиціями конферансьє, диск-жокеї, репери  та ін. зверталися до аудиторії, викрикуючи окремі фрази в мікрофон, щоб об'явити назви композицій і заповнити проміжки між ними. З часом МС сформувалося в окремий жанр хіп-хопу, де виконувався речитатив з яскраво виявленими римами, часом в ущерб смислу.

** Хто рве своє серце з грудей вночі

          І кидає його ввись (Пауль Целан)

Wer sein Herz aus der Brust reißt zur Nacht

          und schleudert es hoch (Paul Celan)

Teodor Dună Somn și uitare

Și era o ploaie ca o răpăială de dinți pe o tipsie de aur topit
și dușmănoase ambulanțe umpleau strada de zgură și groază
ale lor sunt jocurile satanice ale ceasornicului, inima – animal șovăind,
clepsidrele sângelui, prioritatea în trafic.
Și mai era o casă toată numai bibelouri și ceșcuțe și neobositele,
din Styx întrupate bormașinile vecinilor, și singurătatea
aliniindu-i pe toți ca pe scobitori și la fereastră însuși
calul troian al nebuniei scuipând confeti în sângele meu făcut
grămăjoară la picioarele tale, Doamne, și mai era teama că în
noaptea asta, o, da, tocmai în noaptea asta voi ajunge
la capătul internetului.
O autostradă în lanul de grâu inima ta, călăuziți de fulger
gonim pe ea către mare și ți-e gura un fruct înțepenit în sârma ghimpată a
cuvântului ca-n spinii unui trandafir de plastic cum se mai găsesc în
unele case de la țară.
Cu toții o răpăială suntem și-o rappăreală tristă, rostită dogit la
microfon de către un MC venit din Germania la căderea nopții
precum ghilotinele întunericului.
Și cine inima și-o azvârle din piept și-o aruncă într-o asemenea noapte
ca pe-un bănuț într-o fântână care îndeplinește dorințe
ale lui sunt râsetele zeflemitoare și păsările cu cheiță,
și vinul cel bun bolborosind a somn și uitare.