і мав у правиці своїй сім зірок. З уст його меч двосічний гострий виходив; вид же його — як сонце, що сіяє в силі своїй.

(Біблія, Новий Заповіт, Об’явлення св. Івана Богослова 1:16, переклад Івана Хоменка)

Я був як камінь, кинутий зі скелі

В пітьму у Тартар (1) волею Сізіфа (2),

Там я блукав між схлипами померлих

Шляхами гніву в вічності без світла.

До неба крику полум’я знялося,

Мене ти чуєш – монструм двоголовий -

Стань перед Богом, зоряним волоссям,

Як сіттю, Всесвіт він в кишеню ловить.

Це час повернення! Це час відплати!

Ти бачиш мене, світе? Враже, бачиш!

Настав кінець твій, спраглий і гарячий,

В твоєму храмі мир не провіщати,

Щезай від вітру, бійся сина Бога,

Що в пеклі ждав на час твоєї страти.

(1) Та́ртар –у давньогрецькій міфології глибока бездна під царством Аїда. Туди Зевс скинув Кроноса й титанів. Там їх стережуть сторукі гіганти Гекатонхейри, діти Урана. На муки в Тартарі був засуджений Сізіф.

(2) Сізіф – син бога вітрів Еола, цар збудованого ним міста Ефір (Коринф) був уособленням мудрості, винахідливості, хитрості. Коли Зевс викрав дочку річкового бога Асопа, Сізіф назвав йому викрадача і місце, де Зевс сховав дівчину. За це Асоп дав місту невичерпне джерело. Зевс послав за Сізіфом бога смерті Танатоса, але Сізіф полонив його і тримав у кайданах кілька років. Звільнений богами Танатос доставив Сізіфа в Аїд. Дружина Сізіфа виконала наказ чоловіка: не поховала тіло і не принесла богам погребальні жертви. В Аїді Персефона піддалася на умовляння Сізіфа відпустити його на землю, щоб покарати нечестиву дружину. Хитрість спрацювала, Сізіфа відпустили і він знову щасливо зажив у своєму палаці. Через роки Сізіфа повернули в Аїд і покарали – він повинен котити на гору камінь за розміром і вагою такий, як Зевс, коли той обернувся на камінь, щоб сховатися від гніву Асопа. На вершині гори камінь зривався і котився вниз, в Тартар. Марні спроби Сізіфа взяти гору над богами, марні спроби людини хитрістю і розумом вийти за межі дозволеного.

Бачив я там і Сізіфа, що в муках тяжких знемагає.

Камінь вгору важкий, вхопившись обіруч, котив він, -

595] Всю напруживши міць, руками й ногами упершись,

Камінь вгору котив він; коли вже його через гребінь

Перекотить залишалось, назад весь тягар обертався,

Й знов аж в долину навально той камінь летів безсоромний;

Знов він вгору його в напрузі котив, і спливало

600] Потом тіло усе, й голова вся пилом куріла. 

Гомер „Одіссея”, 11 (593:600) (Переклав Борис Тен)

http://maysterni.com/publication.php?id=18757

Samoslav Ĵeliba LA KANTO DE REVEN’

Kaj li havis en sia dekstra mano sep stelojn; kaj el lia buŝo eliris akra dutranĉa glavo; kaj lia aspekto estis kiel brilas la suno en sia forteco.
Ap. 1:16

Mi estis kiel ston’, ĵetita en mallumo
   De mano de Sizif’, vivanta sur monteg’,
Kaj iris tie mi, kun sonoj kaj mortuloj
   Per vojoj de koler’ eternon sen lumer’[1].

Sed ree fajra kri’ leviĝas sub ĉielo,
   Ci aŭdas ree min – dukapa ega best’
Ĉestaras[2] antaŭ Di’, kaj liaj haroj stelaj
   Tutejon[3], kiel ret’, fikaŝas en poŝeg’.

La tempo de reven’! Kaj de venĝilo[4] mia!
   Ĉu vidas, mondo, min? Ĉu vidas, malamik’?
Ti’[5] venas cia fin’, varmega kaj soifa.

Templeto cia nun ne povas diri pacon,
   Kuraĉu de la vent’, cin savu de l’diid’[6] –
Li longe en enfern’ atendis tian tagon.

22-23.06.22

1. Lumer` = lumo+er;
2. Ĉestaras = Ĉe+stari;
3. Tutejo = tuto+ej;
4. Venĝilo = venĝo+il;
5. Ti` = tio;
6. l`diid` = la dio+id;

Самослав Желіба Пісня повернення

http://maysterni.com/publication.php?id=156775