Я бачив в небі острови й архіпелаги,

Зірки в шалене небо кликали живих!

В бездонну ніч приспиш чи понесеш, наснаго,

У майбуття мільйоном птахів золотих?

Було багато сліз, бо очманіли зорі,

Жахливим місяць був, а сонце вдень гірке.

Коханням вражений, я захмелів від горя.

Мій киль згорів! Я йшов на дно морське!

Над всі моря  мене в Європу вабить

Калюжа темна, в сутінках, в журбі

Дитя навпочіпки, його легкий кораблик

Летить метеликом травневим по воді.

J'ai vu des archipels sidéraux! et des îles
Dont les cieux délirants sont ouverts au vogueur :
– Est-ce en ces nuits sans fond que tu dors et t'exiles,
Million d'oiseaux d'or, ô future Vigueur? –

Mais, vrai, j'ai trop pleuré! Les Aubes sont navrantes.
Toute lune est atroce et tout soleil amer:
L'âcre amour m'a gonflé de torpeurs enivrantes.
Ô que ma quille éclate! Ô que j'aille à la mer!

Si je désire une eau d'Europe, c'est la flache
Noire et froide où vers le crépuscule embaumé 
Un enfant accroupi plein de tristesses, lâche
Un bateau frêle comme un papillon de mai.