Вже барбариси визріли червоні,

На клумбах айстрам стало тяжко дихать.

Хто не розбагатів в буянні літа,

На те чекає, що не збудеться ніколи...

Хто досі не зумів закрити очі,

вважає, що всі відтінки примарні,

І лиш чекає, щоб з приходом ночі

її пітьма всі кольори зрівняла: -

і так було, як дід старий захоче.

Не збутися тому, чим дні ще манять,

усі здобутки то лише обмани;

І навіть ти, мій Боже, ти той камінь,

Який на глибину щоденно тягне.

Jetzt reifen schon die roten Berberitzen

Jetzt reifen schon die roten Berberitzen, 
alternde Astern atmen schwach im Beet. 
Wer jetzt nicht reich ist, da der Sommer geht, 
wird immer warten und sich nie besitzen. 

Wer jetzt nicht seine Augen schließen kann, 
gewiss, dass eine Fülle von Gesichten 
in ihm nur wartet bis die Nacht begann, 
um sich in seinem Dunkel aufzurichten: - 
der ist vergangen wie ein alter Mann. 

Dem kommt nichts mehr, dem stößt kein Tag mehr zu, 
und alles lügt ihn an, was ihm geschieht; 
auch du, mein Gott. Und wie ein Stein bist du, 
welcher ihn täglich in die Tiefe zieht.