Ти передвіщена

утрачена кохана, не стрінута ніколи,

не знаю я, які слова ти любиш.

Я вже не намагаюся у проблисках майбутнього,

тебе впізнати. Усі твої величні

образи для мене, ставали вдалині пейзажем,

містами й вежами й мостами і не-

сподіваними віражами доріг

й могутністю держав

колись заснованих богами:

поставали через призначеність твою

для мене, зникаюча.

Ах, ти немов сади,

ах, я вдивлявся в них в такій

надії. Вікно відкрите

у сільському домі – ти майже наближаєшся

до мене, задумавшись. Я відшукав стежину, -

ти появилася, ступаєш навпростець,

і часом у дзеркал в вітринах магазинів

йде кругом голова від тебе. –  Хто знає, чи то пташка

не одна й та ж сама виспівувала нам

учора, для кожного, надвечір?

Du im Voraus verlorne Geliebte

Du im Voraus

verlorne Geliebte, Nimmergekommene,

nicht weiß ich, welche Töne dir lieb sind.

Nicht mehr versuch ich, dich, wenn das Kommende wogt,

zu erkennen. Alle die großen

Bilder in mir, im Fernen erfahrene Landschaft,

Städte und Türme und Brücken und un-

vermutete Wendung der Wege

und das Gewaltige jener von Göttern

einst durchwachsenen Länder:

steigt zur Bedeutung in mir

deiner, Entgehende, an.

Ach, die Gärten bist du,

ach, ich sah sie mit solcher

Hoffnung. Ein offenes Fenster

im Landhaus - , und du tratest beinahe

mir nachdenklich heran. Gassen fand ich, -

du warst sie gerade gegangen,

und die Spiegel manchmal der Läden der Händler

waren noch schwindlich von dir und gaben erschrocken

mein zu plötzliches Bild. - Wer weiß, ob derselbe

Vogel nicht hinklang durch uns

gestern, einzeln, im Abend?
Winter 1913/14, Paris