Ти, кому я не розповім, що плачу

вночі до ранку,

ти, хто безсилить мою вдачу

як колисанка.

Ти, хто мені не розповість, що часто

мене чекає:

як, якщо нас таке ось щастя

не вдовольняє,

обох зморило?

(коротка пауза й несміло):

Ти на закоханість поглянь,

що починалося з зізнань,

вона обманом завершила.

Мене зробила ти самотнім. Для тебе я себе змінив.

Єдина мить з тобою й знову я мов хмільний,

але розсіявся безслідно цей туман.

Ах, із обіймів всю її я відпустив,

Лиш ти, відроджувалася завжди лиш ти:

тебе ні разу не обнявши, міцно тримав.

Du, der ichs nicht sage

Du, der ichs nicht sage, daß ich bei Nacht

weinend liege,

deren Wesen mich müde macht

wie eine Wiege.

Du, die mir nicht sagt, wenn sie wacht

meinetwillen:

wie, wenn wir diese Pracht

ohne zu stillen

in uns ertrügen?

(kurze Pause und zögernd):

Sieh dir die Liebenden an,

wenn erst das Bekennen begann

wie bald sie lügen.

Du machst mich allein. Dich einzig kann ich vertauschen.

Eine Weile bist du's, dann wieder ist es das Rauschen,

oder es ist ein Duft ohne Rest.

Ach, in den Armen hab ich sie alle verloren,

du nur, du wirst immer wieder geboren:

weil ich niemals dich anhielt, halt ich dich fest