Щедро в небі розсипані зорі

на пишнотах печалі. Замість в подушку,

плачу з ними вгорі. Тут, перед плачучим,

перед прощальним обличчям,

постає, виростає 

чаруючий Всесвіт. Хто зуміє спинити,

як до нього тебе понесе

течія? Жоден? Тільки ти сам,

якщо раптом впиратися станеш нестримним 

потокам сузір’їв до тебе. Вдихай.

Вдихай загадковість Землі і знову

задивляйся на небо! Знову. Незримо і легко

припадає до тебе небесна глибінь. Ночі лик

віддає тобі Всесвіт нестримно і вільно.

Überfliessende Himmel
Überfliessende Himmel verschwendeter Sterne
prachten über der Kümmernis. Statt in die Kissen,
weine hinauf. Hier, an dem weinenden schon,
an dem endenden Antlitz,
um sich greifend, beginnt der hin-
reißende Weltraum. Wer unterbricht,
wenn du dort hin drängst,
die Strömung? Keiner. Es sei denn,
daß du plötzlich ringst mit der gewaltigen Richtung
jener Gestirne nach dir. Atme.
Atme das Dunkel der Erde und wieder
aufschau! Wieder. Leicht und gesichtlos
lehnt sich von oben Tiefe dir an. Das gelöste
nachtenthaltne Gesicht giebt dem deinigen Raum.