Ні: мушу з серця цитадель зробити,

її поставлю на межі з собою:

де більш нічого, лиш безмовність світу

де більш нічого, крім все того ж болю.

Ще буде хтось понад усе важливий,

то світлий, то як темна безнадія,

одна до краю змучена людина,

яка ні перед ким не завинила,

і ще одне обличчя скам’яніле,

готове задля власної розради

смиренно і завжди благословляти

далеку ту, яка його згубила.

DER EINSAME

Nein: ein Turm soll sein aus meinem Herzen

und ich selbst an seinen Rand gestellt:

wo sonst nichts mehr ist, noch einmal Schmerzen

und Unsäglichkeit, noch einmal Welt.

Noch ein Ding allein im Übergroßen,

welches dunkel wird und wieder licht,

noch ein letztes, sehnendes Gesicht

in das Nie-zu-Stillende verstoßen,

noch ein äußerstes Gesicht aus Stein,

willig seinen inneren Gewichten,

das die Weiten, die es still vernichten,

zwingen, immer seliger zu sein.