Як відчував я, що прийшло прощання.

Як я це розумів: похмуре, зле,

Жорстоке щось, що радістю єднання

Ще раз поманить, обнадіє й розірве.

Яким я був беззахисним і чулим,

Мене, мене покликала, спинила,

Як всі жінки, лишилася минулим

І навіть цим нічим дрібним і білим:

Цим рухом рук мене  вже не манила,

Прощання тихий жест – який, можливо,

Подібний до хитання гілки сливи,

Коли зозуля з неї відлетіла

Abschied

Wie hab ich das gefühlt, was Abschied heißt. 

Wie weiß ich's noch: ein dunkles unverwundnes 

Grausames Etwas, das ein Schönverbundnes 

Noch einmal zeigt und hinhält und zerreißt.

Wie war ich ohne Wehr, dem zuzuschauen,

Das, da es mich, mich rufend, gehen ließ,

Zurückblieb, so als wären's alle Frauen

Und dennoch klein und weiß und nichts als dies:

Ein Winken, schon nicht mehr auf mich bezogen,

Ein leise Weiterwinkendes -, schon kaum

Erklärbar mehr: vielleicht ein Pflaumenbaum,

Von dem ein Kuckuck hastig abgeflogen.