Прийди, останній, кого я впізнаю,

Невиліковний біль у пастці тіла:

як дух горів в мені, глянь, я згораю

в тобі, дрова, які так вперто не горіли,

здалися, увібрали жар, яким ти тлів,

аби тебе живити, твій спалахнув вогонь.

Моя покірність звична твій породила гнів,

який став неземним пекельним злом.

Безвинний, без мети, без майбуття,

я догораю у вогні страждання,

упевнений, що не купити сподівання

для цього серця, звершення мовчать.

Чи це ще я палаю невпізнанний?

Мене вже не хвилюють спомини.

О життя, життя: буття за гранню.

І я в вогні. Який нікому не відомий.

Зречення. Це не те, що колись було відстроченням при захворюванні в дитинстві.

Приводом стати чимось більшим. Всі кликали і шепотіли. Не змішуй з цим те, що тебе колись дивувало.   

(Останній запис Райнера Марії Рільке, грудень 1926)

Рільке помер від лейкемії у грудні 1926 році в швейцарській клініці. З неймовірною бравадою він відмовився від ліків, щоб відчути смерть у повній мірі. Його страшна ода агонії являє собою звіт з перших рук вмираючого в муках без морфіну.

Komm du, du letzter, den ich anerkenne... 

Komm du, du letzter, den ich anerkenne, 
heilloser Schmerz im leiblichen Geweb: 
wie ich im Geiste brannte, sieh, ich brenne 
in dir; das Holz hat lange widerstrebt, 
der Flamme, die du loderst, zuzustimmen, 
nun aber nähr' ich dich und brenn in dir. 
Mein hiesig Mildsein wird in deinem Grimmen 
ein Grimm der Hölle nicht von hier. 
Ganz rein, ganz planlos frei von Zukunft stieg 
ich auf des Leidens wirren Scheiterhaufen, 
so sicher nirgend Künftiges zu kaufen 
um dieses Herz, darin der Vorrat schwieg. 
Bin ich es noch, der da unkenntlich brennt? 
Erinnerungen reiß ich nicht herein. 
O Leben, Leben: Draußensein. 
Und ich in Lohe. Niemand der mich kennt

Verzicht. Das ist nicht so wie Krankheit war

einst in der Kindheit Aufschub. Vorwand um

größer zu werden. Alles rief und raunte.

Misch nicht in dieses was dich früh erstaunte

(Letzte Aufzeichnung Rilkes, Dezember 1926.)

Марина Цветаева "Новогоднее"

С новым оком, Райнер, слухом, Райнер!

Всё тебе помехой

Было: страсть и друг.

С новым звуком, Эхо!

С новым эхом, Звук!

Сколько раз на школьном табурете:

Что за горы там? Какие реки?

Хороши ландшафты без туристов?

Не ошиблась, Райнер — рай — гористый,

Грозовой? Не притязаний вдовьих —

Не один ведь рай, над ним другой ведь

Рай? Террасами? Сужу по Татрам —

Рай не может не амфитеатром

Быть. (А занавес над кем-то спущен…)

Не ошиблась, Райнер, Бог — растущий

Баобаб? Не Золотой Людовик —

Не один ведь Бог? Над ним другой ведь

Бог?

     Как пишется на новом месте?

Впрочем есть ты — есть стих: сам и есть ты —

Стих! Как пишется в хорошей жисти

Без стола для локтя, лба для кисти

(Горсти)?

     — Весточку, привычным шифром!

Райнер, радуешься новым рифмам?

Ибо правильно толкуя слово

Рифма — чтó — как нé — целый ряд новых

Рифм — Смерть?

     Нéкуда: язык изучен.

Целый ряд значений и созвучий

Новых.

     — До свиданья! До знакомства!

Свидимся — не знаю, но — споемся.

С мне-самой неведомой землею —

С целым морем, Райнер, с целой мною!

Не разъехаться — черкни заране.

С новым звуконачертаньем, Райнер!

В небе лестница, по ней с Дарами…

С новым рукоположеньем, Райнер!

— Чтоб не зáлили, держу ладонью. —

Поверх Роны и поверх Rarogn’a

Поверх явной и сплошной разлуки

Райнеру — Мария — Рильке — в руки.

Bellevue, 7 февраля 1927