Я довго ангела не відпускав,

і він в моїх руках  безсилів,

і став малим, а я  зростав:

та якось дав я милостиво,

те, що він трепетно прохав -

його  у небо відпустити, –

І він з мого вікна злетів,

Літати вчився він, я - жити,

і рідко бачились з тих пір.

Мене мій ангел не хранив,

На волі розпроставши крила

Порушив він безмовність зір, -

тому в моїх ночах безсилих

до мене більше не спішив -

мене мій ангел не хранив.

Мій ангел  тим не завинив,

що в дні тяжкі мене покинув,

Він часто в небі був сумним,

І небо більше не любив. 

Engellieder
Ich ließ meinen Engel lange nicht los,
und er verarmte in meinen Armen
und wurde klein, und ich wurde groß:
und auf einmal war ich das Erbarmen,
und er eine zitternde Bitte bloß.
Da hab ich ihm seinen Himmel gegeben, -
und er ließ mir das Nahe, daraus er entschwand;
er lernte das Schweben, ich lernte das Leben,
und wir haben langsam einander erkannt ...
Seit mich mein Engel nicht mehr bewacht,
kann er frei seine Flügel entfalten
und die Stille der Sterne durchspalten, -
denn er muß meine einsame Nacht
nicht mehr die ängstlichen Hände halten -
seit mein Engel mich nicht mehr bewacht.
Hat auch mein Engel keine Pflicht mehr,
seit ihn mein strenger Tag vertrieb,
oft senkt er sehnend sein Gesicht her
und hat die Himmel nicht mehr lieb.