Господь: пора. Було величним літо.

Кинь свою тінь на сонячний годинник,

І час вітри на луки відпустити.

Дозволь плодам достигнути останнім;

Залиш для них ще дві спекотні днини,

Нехай дозріють й винами хмільними

Остання милість сповнить їх до краю.

Хто був бездомним, дому не надбає,

Хто був самотнім, сам і залишиться,

Не спить, читає, лист предовгий пише,

Схвильовано туди-сюди блукає

Алеями, коли кружляє листя.

Herbsttag

Herr: es ist Zeit. Der Sommer war sehr groß.

Leg deinen Schatten auf die Sonnenuhren,

und auf den Fluren lass die Winde los.

Befiehl den letzten Früchten voll zu sein;

gib ihnen noch zwei südlichere Tage,

dränge sie zur Vollendung hin und jage

die letzte Süße in den schweren Wein.

Wer jetzt kein Haus hat, baut sich keines mehr.

Wer jetzt allein ist, wird es lange bleiben,

wird wachen, lesen, lange Briefe schreiben

und wird in den Alleen hin und her

unruhig wandern, wenn die Blätter treiben.