Мов дослухається він. Тиша: неозорість...

Ми завмираємо, але вона безмовна.

І він - це зірка. І величні інші зорі,

невидимі для нас, стоять навколо нього.

О він Всесущий. Ми хіба того чекали,

щоб він побачив нас? Чи нам потрібен він?

І хай би навіть ми схилились перед ним,

він був би наче звір, задумливий і млявий.

Те, що до ніг його нам падати велить

у ньому вже мільйони літ витає.

Ми пізнаємо те, що він вже забуває,

і осягає те, що нам не зрозуміть.

Buddha

Als ob er horchte. Stille: eine Ferne...

Wir halten ein und hören sie nicht mehr.

Und er ist Stern. Und andre große Sterne,

die wir nicht sehen, stehen um ihn her.

O er ist Alles. Wirklich, warten wir,

daß er uns sähe? Sollte er bedürfen?

Und wenn wir hier uns vor ihm niederwürfen,

er bliebe tief und träge wie ein Tier.

Denn das, was uns zu seinen Füßen reißt,

das kreist in ihm seit Millionen Jahren.

Er, der vergißt was wir erfahren

und der erfährt was uns verweist.